Військово-патріотичний центр "З-й Полк" Військово-патріотичний центр "З-й Полк"
Спецназівці з Кропивницького (колишній Кіровоград) одні з найперших почали активно воювати проти російських бойовиків. Широкому загалу бійці 3 –го полку спеціального призначення відомі лише участю в обороні Донецького Аеропорту, але ці воїни відзначилися багатьма успішними військовими операціями й під Сорокине,Вознесенівкою, Ізварине, Дмитрівкою, Савур-Могилою, Іловайську, Мар’їнці, Дебальцево, Авдіївці.
Початок війни
Російська агресія в Криму застала зненацька систему управління Збройними Силами. Вище керівництво ЗСУ перебувало у повній розгубленості і не було готовим взяти на себе відповідальність та швидко й ефективно протидіяти «зеленим чоловічкам».
Контрактники в полках спеціального призначення чекали на накази, яких просто не надходило. Тільки на початку березня 2014 року групі «Фенікса» з 3-го ОПСпН наказали виїхати до Михайлівки, Сумської області задля моніторингу ситуації на кордоні та видали 1тону тротилу, щоб підірвати комунікації у випадку збройного наступу військ Російської Федерації.
23 березня їх змінили бійці хмельницького спецназу. Група повернулася на постійне місце дислокації- місто Кропивницький. Після короткого перепочинку група «Фенікса» мала знову повернутися в Сумську область, але антидержавні виступи на Донбасі змінили плани.
Спецпризначенцям наказали прибули до аеропорту Кривого Рогу, де їм спочатку повідомили, що вони відправляються в Луганськ, але вже в польоті дізналися, що летять в Донецьк.
В цьому літаку перебувала майже половина особового складу полку. Частина бійців 3-го ОПСпН залишилася в Донецькому Аеропорту, а інша прибула до місцевого обласного військкомату.
Ситуація в цьому регіоні погіршувалася з кожною секундою. Російські спецслужби розкачували обстановку. З початку квітня 2014 року, керовані маси «народу Донбасу» почали блокувати державні установи. В першу чергу, російські агенти скеровували юрбу на припинення роботи силових органів, а оскільки місцева міліція майже повністю виключилася з процесу захисту суверенітету, тож основну масу свого «невдоволення» так звані протестувальники перенесли на інші об’єкти силової вертикалі. Так хтось «злив» інформацію, що на території військкомату знаходяться українські спецназівці.
Керований росіянами натовп, почав блокувати підступи до установи, повторюючи той самий сценарій як і в Криму. Спецназівці, які спілкувалися з «народом Донбасу» бачили, що, в своїй переважній більшості, його представляє лише декласована частина.
«Протестувальникам» часто підвозили алкоголь, який зрештою і впливав на тональність виступів, всього було зафіксовано 7 спроб штурму військкомату. Звичайно, всі вони закінчилися невдачею, декількох найбільш радикальних «революціонерів» зловили, але згодом довелося відпустити.
Через деякий час, після того як політики, що представляли нову владу, покинули Донецьк після провальних переговорів з терористами, спецпризначенців відвели з військкомату до Донецького аеропорту, в Старий Термінал. Тут вони разом з спецпідрозділами МВС охороняли летовище. Група «Фенікса» перебувала тут до 10 травня, потім їх відкликали до Кропивницького, звідти вони висунулися до Розівки, Запорізької області.
В цей же час активно працювали інші бійці полку, дехто на власних авто вели розвідку з метою виявлення блокпостів бойовиків в південній частині Донецької області. Тут вже працювали декілька груп 3-го ОПСпН. Але якраз в цій частині Донбасу, вони вперше зіткнулися зі зрадою, так прикордонники, серед яких були місцеві, повідомили терористам, що в цих краях працює спецназ, тому «Феніксу» довелося покинути цю територію.
Наступне завданням групи було вести розвідувальну діяльність біля захопленого терористами Слов’янську. Тут група працювали біля села Хрестище. Велику увагу, в своїй роботі, вони приділяли пошуку мобільних груп бойовиків з ПЗРК «Ігла», які вже встигли збити декілька літаків та гелікоптерів і треба визнати, діяли вони досить професійно. Через те, що військами, в той час, управляв в основному хаос, «Феніксу» було важко планувати діяльність групи.
15 червня частину загону, в якому перебувала група, відправляють на МІ-8 в Амвросіївку, південь Донецької області. Нинішній керівник Генерального Штабу Муженко тоді особисто ставив кожній групі чітко визначене завдання.
Спецпризначенці повинні були забезпечити безперешкодний прохід підрозділам 25 ОПДБр, 79 ОДШБр та 72 ОМБр по території Донецької області до кордону з Росією. За задумкою тодішнього військового керівництва підрозділи Збройних Сил мали завдання перекрити кордон, щоб не дати бойовикам можливості отримувати поповнення в живій силі, техніці,боєприпасів та локалізувати їх анклави.
Перше серйозне зіткнення групи сталося неподалік села Дмитрівка, де терористи влаштували засідку на колону Збройних сил. Потім більша частина угрупування в цьому секторі висунулося до села Зеленопілля, де велике скупчення наших військ потрапило під масований артобстріл ворога.
Враховуючи загальновійськовий хаос, командири 3-го полку вирішили посилити координацію своїх підлеглих, які були розкидані по всій тогочасній лінії фронту.
Після цього ситуація з управлінням груп спецпризначенців суттєво поліпшилася. Але в головному все залишалося як і було, вище командування використовували спецназ лише як добре навчену вмотивовану піхоту, що згодом принесло свої негативні наслідки.
20 червня група «Фенікса» супроводжувала чергову колону 72-ї бригади до майбутніх позицій по дорозі з міста Довжанськ (до 2016 року Свердловськ) до Вознесенівки (до 2016 року Червонопартизанськ), де потрапили в добре замасковану засідку. Відбившись, спецназівці допомогли піхоті зайняти потрібні висоти. Треба сказати, що бойовики тут постійно «кошмарили» українські війська.
1 липня на допомогу силам в АТО в сектор «Д» прибули артилеристи 55-ї бригади. У бійців було стійке враження, що звідкись терористи знають про пересування військ, адже дуже часто колони накривалися щільним та точним вогнем, влаштовувалися засідки.
Бійці 3-го полку та 72 ОМБр штурмували Вознесенську жіночу колонію, яка мала стратегічне значення. Бойовики захопили її та всіма силами намагалися утримати. В той же час, поки відбувався бій, прикордонники, що були неподалік просто спостерігали за цим.
Зрештою, з третьої спроби підрозділ білоцерківської бригади зайняв колонію, де по ним почали відразу відпрацьовувати артилерія бойовиків. При цьому терористи застосовували РСЗВ БМ-21 «Град» з Довжанська, які вони розмістили в житлових кварталах міста, прекрасно знаючи, що українські «боги війни» не будуть відповідати їм.
Над позиціями українських військових постійно літали БПЛА бойовиків, які тоді для української армії видавалися небаченою розкішшю. Як правило, після кожної появи безпілотника починалося пекло. Цього не вдалося уникнути й спецназівцям. Так 15 липня їхні позиції біля села Провалля зазнали потужного мінометного обстрілу, внаслідок чого 9 бійців 3-го ОПСпН загинули, в тому числі герой України підполковник Коваленко Юрій Вікторович, та декілька десятків було поранено.
Змученні щоденними обстрілами, деякі підрозділи сил АТО почали відступати, ті, що залишалися буквально молилися, щоб цього не робили спецназівці. Але що вони могли вдіяти? Вони так само постійно перебували під вогнем.
Деморалізація серед піхотних підрозділів була високою, більшість бійців були мобілізованими на 10 днів, які зовсім не сподівалися, що вони потраплять в такі жорсткі бойові умови. Постійно чекали на допомогу, якій взятися було нізвідки.
Переправа біля Дмитрівки теж постійно зазнавала обстрілів та нападів ДРГ бойовиків. 15 липня внаслідок чергового артобстрілу поранень зазнав і командир групи «Фенікс». Ситуація на цій ділянці фронту була дуже тяжкою, більшість підрозділів перебувала в оперативному оточенні, до них вже не могли прорватися конвої з боєприпасами та продовольством. Ніяк було забрати й поранених. Через домовленості, частина заблокованих бійців виходила через територію Росії, там же і передавали поранених, деяких з них лікували в Гуково. Більша ж частина угрупування пішла на прорив до Амвросіївки.
«Фенікса» ж вдалося перевезти в Одесу, де він певний час лікувався. Після госпіталю в його групі відбулося оновлення особового складу. Але це ніяк не вплинуло на бойових дух підрозділу, який з честю продовжує виконувати всі поставленні перед ним задачі. Бійці групи висловлюють велику вдячність волонтерам, особливо «Народному Тилу», які забезпечували їх сучасною оптикою, генераторами, автомобілями.
Джерело: tyzhden.ua (автор: А.Шара)
