Головна / Статті / Історія / Індивідуальна підготовка солдата та чітка організація армії – запорука перемоги у війні. Історичний погляд.

Індивідуальна підготовка солдата та чітка організація армії – запорука перемоги у війні. Історичний погляд.

Споконвіку підготовка воїнів проходила в основному в боях, там вони загартовувались, здобували перші серйозні навички ведення бою (на межах, списах, із луками і т.д.), здобували перемоги у складі війська, чи зазнавали поразок, але теж отримували якісь знання та досвід, негативний чи позитивний не так важливо. Але індивідуальна підготовка і чіткість дії у складі свого загону цінувалась завжди.

Але окрім війн, регулярні армії ще стародавнього світу, Спарта, Римляни, Перси, Карфагеняни, Македоняни, Єгиптяни та інші,  проводили тренування своїх солдат на різноманітних полігонах, де вони ще  до зустрічі із ворогом в реальному бою, вчились володіти не лише індивідуальною зброєю, але й здобували навики ведення бою в складі свого підрозділу. Оскільки не даремно говорять «Один в полі – не воїн»(с).

Все це, індивідуальна та групова тактика,  дозволяло солдатам, які пройшли такі тренування, почувати себе більш впевненіше, як психологічно так і морально перед битвою, давало можливість знизити відчуття страху і паніки. Але як правило, коли починалась битва усі навички зводились нанівець, і майже кожен солдат, із новачків, бився так як вмів, і як правило не так як він це робив на тодішніх полігонах під час тренувань. Це стосується епохи як античності, раннього і пізнього середньовіччя та епохи відродження в основному.

Звісно коли солдат виживав у першій битві, а потім і у другій то його навички володіння своєю зброєю і своїм тілом на  полі бою ставали все більш підготовленими. Оскільки вони розуміли, що для того, щоб вижити в тогочасних битвах та війнах потрібно вдосконалювати себе і свою майстерність. І тому на полігонах вони все більш і більш ціленаправленіше вчились і тренувались, щоб до нової битви бути краще підготовленим ніж до попередньої. Такі солдати згодом ставали елітою свого війська, оскільки їх бойовий досвід поєднаний на військову майстерність робив їх цінними воїнами.

Однак, для прикладу, спартанці ще із самого малку вчились військовій справі і тому вважались найкращими солдатами Еллади і Малої Азії. Римляни окрім індивідуальних навичок вчились діяти в складі своє центурії та когорти, що давало їм перевагу в першу чергу в чіткій  організації та дисципліні, а також «командній» роботі в складі свого легіону (який якраз і ділився на центурії по 80 чоловік, а ті в свою чергу були в складі когорти яка складалась із шести центурій) перед менш дисциплінованими та менш підготовленими в організаційному  плані арміями того часу. Індивідуально  солдати Олександра  Македонського були добре підготовлені, але вміючи битись як один організм у складі славнозвісної «македонської фаланги» робив їхню армію майже непереможною, для того часу (це підтверджують завоювання македонян за правління Філіпа ІІ та  його сина Олександра).  Ті ж римські солдати теж були індивідуально підготовлені чудово, а діючи монолітно в складі своєї центурії робили римські легіони непереможним в свій час – це теж підтверджують завоювання римлян у античні часи. Так можна продовжувати за кожну країну в історичні часи, яка панувала в свій час: Єгипет, Македонія, Рим, Персія, Арабський халіфат, Київська Русь, Золота Орда, Османська імперія і т.д. і т.п.  Фактично кожна армія перелічених країн брала своїх ворогів, як індивідуальною майстерністю солдата, так і вмінням воювати у складі свого загону.

Хтось може сказати, що для прикладу Золота Орда брала тільки чисельністю свого війська. Я з цим не погоджусь! Так, монголи свого часу дійсно були дуже багато чисельною армією і вони мали чисельну перевагу над країнами які завойовували. Але окрім того, в них була чітка військова ієрархія, наприклад, десятка вершників входила в склад сотні, та в свою чергу в склад тисячі, а вже із тисячі складався десятитисячний загін! І все це діяло на полі бою як одна людина! Окрім того, індивідуальна підготовка монгола була на голову вища за тих же ратників колишньої Київської Русі, яка вже на той час розпалась. Для прикладу маленький монгол, ще до того як навчився ходити вже  вмів їздити на коневі. Із малку він займавсь стрільбою із лука із неймовірних позицій скачучи верхи і вміючи влучно стріляти на різні  дистанції доступні його луку. Ось і все, чисельність не така вже й вирішальні річ.

Фактично все вище сказане, нехай і не в  повній мірі, а лише базово, стосується і подальших війн та армій світу.  Фактично до середини-кінця 18 століття, або так званих «ери наполеонівських війн». Тоді індивідуальна тактика зійшла нанівець, а в основу стала саме дія монолітом на полі бою. Солдата не вчили влучно стріляти, а стріляти лише по команді і у вказану сторону. Рукопашний бій зводився до начеплянням на дуло своєї рушниці штика і руху вперед намотувати ворога  на той же штик. Це  і призводило до величезних втрат у боях таких битв. Солдати ворожих армій стоячи один напроти одного за якихось 80-100 кроків стріляли один одного по черзі залпами, а тоді не маючи змоги перезарядитись кидались одне на одного «в штикову атаку». Ті хто  виживав в таких бійнях, по іншому і не скажеш,  отримували наприклад більшу зарплатню ніж  новачки, ну і вважались просто таки щасливчиками. І тренування проходили відповідно, у лаві свого загону вчились розуміти і чітко виконувати накази командирів, ставати в каре чи в лінію, коли стріляти залпом, коли і як повертати вліво вправо однією лінією і т.д.

Але навіть і  така тактика згодом зазнала поразки. Кулеметний вогонь і стрільба артилерії снарядами, а не ядрами поставили крапку на  такій  тактиці, оскільки кулемет просто викошував ряди піхоти яка йшла  по рівному полю, а артилерійські ядра робили «кратери» в рядах наступаючих плечем до плеча солдатів. Тоді вже почалась задіюватись розсипна тактика ведення бою в перемішку із лінійною. Та навіть кавалерія вже діяла по іншому і  намагалась заходити із флангів, або знову ж таки розсипним строєм в атаці, а не згуртованими рядами по рівному полі як у часи рицарства чи рейтарів.

Це ж стосується і німецьких солдат періоду Другої світової війни де їх індивідуальні навички, чітка та грамотна організація армії, підготовка офіцерів та військова хитрість і новітнє розуміння війни, яке отримало назву «Бліцкріг», дала результат, що вся Європа опинилась під владою 3-го Рейху. Не нівелюючи підготовку інших армій, які програвали німцях в боях, скажемо, що індивідуально і організовано вони все таки поступались, а генералітет який ще думав мірками ведення бойових дій як у першій світовій війні взагалі відкочував тактичну підготовку і стратегію своїх військ на два кроки назад. І лише коли Радянський Союз взявся за підготовку своїх солдатів на полігонах, а офіцерів у військових навчальних закладах, ситуація почала змінюватись на користь СРСР.

Не даремно кажуть, що «Хто знає історію, може знати і розуміти майбутнє»(с) в даному випадку, це стосується і сучасності у справі підготовку солдат. Але про сучасну індивідуальну підготовку військовослужбовців різних країн та їх дії в складі підрозділу поговоримо у наступний раз.

З повагою,

Руслан Бормовий

Керівник ВПЦ «3-й полк».

ТАКОЖ ПЕРЕГЛЯНЬТЕ

Акинак — меч скифов

Скифы считались одной из самых мощных сил на территории Передней Азии, Кавказа и Северного Причерноморья. ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *