Мирні швейцарці?!

Вогнепальна зброя свого часу звела нанівець лицарів, але вже була нова сила, яка задавала європейцям страх – швейцарська наймана піхота.

Її сувора дисципліна, тактична згуртованість і сила удару квадратної колони швидко показали, «хто тут господар» у середені XIV- початку XV столітть. Це зараз швейцарці, більшістю людей, сприймаються мирними, «білими і пухнастими». А спочатку вони були войовничим гірським народом. Життя громадами серед суворих гір виховала в них бойові якості: мужність кожного бійця, міцну спайку військового товариства, схильність до війн і розбою.

Найманство практикували вони здавна; нудьгуючи в своїх горах, вони продавалися для війни чужим державам. Перша угода відбулася в 1373 р .: герцог Міланський купив 3000 найманців, які так криваво повоювали в Італії, що викликали обурення Папи Римського Григорія XI. Сейм Берна (місто у Швейцарії) заборонив своїм громадянам воювати за кордоном, але вони це проігнорували і продавали себе то одним то іншим, дивлячись лише, хто більше заплатить за їх бойові якості.

Найчастіше швейцарці продавалися обом ворогуючим сторонам, і тоді їм в бою доводилося протистояти один одного. Так, королю Карлу V і Папі римському було продано 2000 солдатів, а їх ворогам-французам – 16 000 бійців.

Думаючи лише про наживу, вони перед кожною битвою приносили клятву, що будуть грабувати не раніше, ніж закінчать справу. Однією з причин їх безперервних перемог був божевільний жах, який вони вселяли європейцям своєю жорстокістю.

Справа в тому, що Швейцарію населяло всього півмільйона людей, а сувора природа дуже бідно винагороджувала їхню тяжку працю. Щоб тримати під рушницею 5% населення, була потрібна величезна напруга сил, немислиме протягом тривалого часу. Швейцарська стратегія знищення пояснюється дуже просто: чоловіки, здатні носити зброю, залишали свої поля лише на короткий час і були змушені якомога швидше і якісніше робити ту криваву роботу, на яку найнялися. Розсіяти ворога було мало, треба було позбавити її можливості знову зібратися: вірним засобом для цього була тільки смерть. І швейцарцям суворо заборонялося брати полонених, всі хто потрапляв в їхні руки знищувалися. Особливо славилися своєю кровавістю Бернці: після штурму міста їх потрібно було відразу ж з нього вивести, бо вони вбивали все, що рухається. Макіавеллі вивів свій принцип бою з швейцарської стратегії на знищення. Мікроскопічна країна наводила страх на всіх сусідів!

Поразки вони зазнали з того боку, звідки не чекали: їх військову міць зруйнували гроші. Жадібність породила безрозсудну хоробрість, готові за велику плату на будь-який штурм, незалежно від того, де і коли він проводиться, що завдавало великих втрат швейцарському особовому складу.  Зруйнувалась дисципліна, так як найманці бунтували, якщо плату затримували, а це траплялося в тодішньому часі часто; якщо похід затягувався, вони просто розбігалися по домівках (адже поля чекали чоловічих рук). Нарешті, суперечки за гроші (деякі отримували в 10 разів більше за інших) вносили розлад у власні ряди.

А європейці прагнули позбутися від цих лютих воїнів, створювали свої війська, і спонукали їх до цього не тільки занепад швейцарської військової доблесті. Якщо швейцарці продавалися кому-небудь (а покупців вони міняли щорічно), то інші не могли залишатися беззахисними.

З’явилася французька, німецька, іспанська піхота за прикладом і по аналогії швейцарської. Вони, служачи всім, всюди були вчителями і самі рили могилу своїй віськовій монополії. Швидше за все наздоганяли їх німецькі ландскнехти, в 1522 в битві під Міланом вони розгромили своїх вчителів. Це була поразка не через якусь випадковість, хоробрості або великий чисельності ворога, а внаслідок повного паралічу ядра непереможної сили швейцарців: дисципліни…

ВПЦ “3-й полк”