Розповідь польського рейнджера

“Ми мали можливість  спати лише по дві години на день. Ми були дуже втомленим, голодні і завжди не знали, що нас чекає попереду щодня. Ми пройшли через екстремальні тренування на воді, долали болотяну місцевість та перешкоди на ній. Ми йшли з рюкзаками вагою 40 кг. Це були найважчі 63 дні мого життя! Але воно того варте!” – Каже лейтенант  Даріуш Леткі із 15 бригади. Він – випускник американського курсу рейнджерів.

Polska Zbroyna – не так багато солдатів в армії Польщі  носить нашивки із надписом «Рейнджер». Ви пишаєтесь цим?

Даріуш Леткі – Дуже! Кілька тижнів назад я закінчив курс рейнджера у США. З тих пір я з гордістю ношу цю відзнаку!

PZ – Як так сталось, що ви полетіли у США на ці курси?

Д.Л. – Два роки тому я закінчив Вищу школу офіцерів і пішов служити у саперний батальйон 15 механізованої бригади. В той, же час я багато разів представляв свою частину на різних армійських спортивних змаганнях. Я активна людина, дуже багато тренуюсь. Займаюсь військовим кросфітом. Тому коли поступила пропозиція від командування бригади про відправку у США я не роздумував і одразу погодився. Але перед відправку мусив пройти кваліфікаційні тести у Варшаві, в посольстві США, разом із іншими солдатами, скласти мовні тести. Тести я здав дуже добре. Потім здавав тести по фізичній підготовці. Які перевіряв діючий американський рейнджер (зокрема біг на 8 км. та інші силові вправи).

PZ – А потім пана відправили у штат Джорджія де знаходиться школа рейнджерів. Ви були єдиним іноземцем на курсі?

Д.Л. –Я був єдиний поляк. Але не єдиний іноземець. За нашивку рейнджера змагались представники із Румунії, Філіпін, Боснії та Герцоговини,  Голандії. Але перш ніж почати проходити курс. Ми 2 тижні проходили «пред-рейнджер курс». На протязі цього часу ми готувались фізично, американці показували і вчили нас різного озброєння, в нас було дуже мало часу на відпочинок, ми постійно вчились – я був дуже виснаженим.

PZ – Першим поляком здавши курс рейнджера був майор підрозділу GROM Кшиштоф Войцик. Також випускники були із 25-ї повітряної кавалерійської бригади, 6-ї повітряно-десантної бригади та військ спецпризначення. Польські рейнджери казали, що цей американський курс справжнє пекло. Ви теж так вважаєте?

Д.Л. – Так! Я теж пройшов це пекло, бо це справді пекло! Найбільша складність полягає в тому, що цих 63 дні людина дуже втомлена і дуже голодна. Уявіть собі, були такі навчальні дні, коли ми спали лише по 1 годині, і кілька діб що не спали взагалі! В той же час потрібно бути зосередженим і виконувати завдання. Уроки проходять теоретично і практично, все потрібно засвоювати на льоту, ніхто ніде не сповільнюється. Ті хто не встигав – відправлялись додому.

PZ – Такі курси закінчують не більше 40% від початкової кількості. Як було у вашому випадку?

Д.Л. –  Курс почало трішки більше 500 учасників, але лише 170 отримали сертифікати і нашивку  рейнджера. Вилетіти із курсу можна було на кожному етапі! Дуже важко було з перших днів курсу. У перший день нас розбудили о 2-й ночі, а вже в третій ми почали курс рейнджера. Ми почали із бігу у 8 кілометрів, підтягувань на перекладині на максимальну кількість раз за 2 хв., носіння деревяних великих стовпів, дуже багато віджимались. Багато солдатів відмовлялось від проходження в перший день оскільки не витримували темпу і не встигали за всіма. Деяких відраховували інструктори, дехто завалювався по іспитах на етапах, багато не витримували морально та психічно. А інструктори робили все, щоб нам було ще важче! Їм було все рівно хто перед ним, чи солдат, чи сержант, чи офіцер – всі однаково отримували покарання.

PZ – якого виду були покарання?

Д.Л. – Інструктори дуже не любили тих хто засинав у класах під час лекцій. Якщо вас ловили, ви могли 50 раз віджатись (а тіло і так виснажене на повну), бігати туди-сюди, поки інструктор вас не зупинить, стояти струнко по кілька годин поспіль. Якщо ти правильно виконував усі виснажливі вправи, це була як маленька «перемога» – тебе не карали!

PZ – То чого пан навчався під час курсу?

Д.Л. – Перший тиждень ми працювали і навчались індивідуально. В цей час випробування в основному складалось для перевірки нашої психічної та фізичної витривалості. Ідея полягала в тому, щоб якнайшвидше виявити найслабших курсантів та виключити їх. Мусили наприклад на час знімати спорядження під водою, занурюватись на певний час, стрибати із висоти у воду, ходити по дерев’яній  балці на висоті 10 метрів на землею. Це мало виявляти страх у курсантів. Були такі, що не могли довго плавати, або боялись висоти і відмовлялись виконувати завдання. Але вода і висота це ще не все. Мусили виконувати дуже складні марші по незнайомій місцевості, користуючись лише компасом та картою, як вдень так і вночі.

Згодом нас було поділено на відділення та взводи. Ми отримали індивідуальну зброю та свою команду. І тоді почався ще інтенсивніший курс. Кожний отримав автомат М4 і на відділення кулемети М240 та М249. Також отримали американську уніформу, рюкзаки, військову амуніцію в т.ч. розвантажувальні системи. Вчились організовувати засідки, розуміти та  розпізнавати замасковані об’єкти, реагувати на вогневий контакт, діяти під час мінометного обстрілу, створювати патрульні (по нашому – розвідувальні – Б.Р.) бази, забазовуватись в районах дій. Потім мусили справлятись із «завданням рейнджера». Мали рухатись від пункту до пункту, де нас чекали інструктори і давали нові завдання, які потрібно було виконати. Наприклад, розібрати зброю, почистити її і потім зібрати. Розгорнути радіостанція і на певних частотах передати інформації, скласти на час маршрут по GPS. Нікого не цікавило, що ти іноземець і можеш не знати якогось обладнання або абревіатур на предметах і що вони означають. Не справився?  Тебе виключали із курсу. Все просто.

PZ – Який із моментів курсу був для вас найбільш важким?

Д.Л. – Етап який проходив по горах. Я не мав практики багатокілометрових маршів по гористій місцевості із рюкзаком у 40 кілограмів – це було неймовірно важко! Хоча ми отримували лекції та практику по альпінізму в т.ч. із спорядженням. Були 10 днів коли ми безвилазно ходили по горах, виконували завдання, причому не індивідуально, а у складі відділень та своїх взводів.  Кожний мусив спробувати себе на певний час у якості командира взводу. На жаль 52 курсанти дуже були втомлені та голодними, а це не пішло на користь. Солдати не хотіли здаватись на цьому гірському етапі, але багато відмовлялось.  Я отримав другий шанс і мусив заново пройти увесь гірський етап по новій, це був єдиний шанс залишитись на курсі. Змушений був чекати 3 тижні нову групу новобранців, щоб із ними закінчити гірський етап. Очікування не було легшим за саме сходження у гори.

PZ – Гірський етап це було завершення курсу?

Д.Л. – Ні, останній етап курсу це місцевість у Флориді. Курсанти яких американці допустили до стрибків та амфібійних операцій діяли у водних та болотистих районах, інші хто не  був допущений діяли тільки на суші. Це теж був дуже важкий момент курсу. Особливо, що більшість вправ ми робили під дощем. Ми були наскрізь мокрими та обліпленими піском та грязюкою. Нам доводилось рухатись болотами, хащами, ночувати в них, дивитись щоб не вкусили змії які там водяться. Окрім того кожен курсант мав побути в ролі командира свого відділення, а це значить приймати рішення коли думки лише про сон. А в кінці цього курсу кожен отримував колегіальну оцінку як командир.  І в цей момент теж багато виключалось із курсу, фактично вже на фінальному етапі.

PZ – Але ж ви отримали відзнаку рейнджера.

Д.Л. – Я був дуже щасливим та гордим, що отримав відзнаку рейнджера. Мало того, я здобув важливі, цінні та нові знання від курсу. А саме головне, я повірив і переборов себе.

PZ – З моменту повернення із Сполучених Штатів минуло кілька тижнів. Чи далось за цей час використати набуті знання у Польщі?

Д.Л. – Звичайно! По моєму поверненню в 15 бригаду було ініційовано створення курс лідерів для унтер-офіцерів бригади під назвою «Вовк». Також в цьому були зацікавлені офіцери які побували на курсах в Німеччині, Ізраїлі та США. Я дуже радо приєднався до цього проекту. Підготовка навчальної прогарами була змодельована в т.ч. на моєму досвіді здобутому у США. З курсу рейнджера було запозичено різні вправи та завдання, повсякденну діяльність коли солдати діяли сонними та втомленими.  Ми вчили їх як у складних умовах, діяти, виконувати завдання планувати виконання наказів та інше. Але курс військової підготовки «Вовк» це ще не все. Я навчаю навичкам отриманим на курсі, польських солдатів, але в першу чергу я вдосконалююсь сам, щоб бути компетентним польським офіцером.

P.S. Даріуш Леткі 26 років. У липні 2014 року закінчив школу офіцерів у Вроцлаві по спеціальності саперна справа. Направлений був на службу у 15 механізовану бригаду. Єдиний представник бригади, який має сертифікат проходження курсу рейнджерів у США.

Джерело: polska-zbrojna.pl (переклад Бормовий Руслан).