Сепаратизм у Індії. Спільні риси із Україною

Після проголошення суверенітету Індії й Пакистану півострів Індостан почали трусити численні міжнаціональні конфлікти. Найбільш значними з них за масштабами були індо-мусульманські конфлікти, які згодом переросли в багаторічне протистояння Індії та Пакистану.

Однак сикхи (етноконфесіальна нація унікального складу),  не в меншій мірі, ніж індуїсти і мусульмани, виявилися втягнутими в міжнаціональні протиріччя. Першими їх жертвами стали сикхи, які проживали в тій частині Пенджабу, яка залишилася за Пакистаном.

Саме пакистанський Пенджаб з центром в Лахорі був колискою релігії  та народу сикхів. Однак мусульманська більшість Пенджабу, що не втратило пам’ять про панування над ним сикхських правителів під час британського правління у колоніальні часи, після отримання Пакистаном незалежності зуміло вигнати велику частину сикхів на територію сусідньої Індії. Масштаби Сикхські-мусульманського конфлікту в пакистанському Пенджабі вражають! Уявіть лишень  жертвами цього конфлікту стали близько одного мільйона загиблих і близько вісьми мільйонів біженців! У відповідь в індійському Пенджабі почалися мусульманські погроми, які також завершилися еміграцією значної частини мусульман в Пакистан.

З індуїстами відносини у сикхів складалися відносно рівно до 1970-х років. Допоки сикхські громадські діячі не почали говорити про триваючу дискримінації сикхів з боку індуїстського уряду Індії. Так почалося формування сикхского сепаратистського руху, який виступає за створення щонайменше автономії, а по максимуму – незалежної держави сикхів під назвою Халістан.

Сепаратистські настрої були сильні і в «Акали Дав» – найбільшої політичної партії, яка об’єднує сикхів. Багато в чому завдяки активній політичній позиції партії «Акали Дав» був сформований штат Пенджаб, в якому сикхи склали більше 65% населення.

Однак радикальна частина «акалістів» на створенні власного сикхского штату не зупинилася. Метою боротьби було проголошено створення сикхского держави Халістан. У 1975 році відбувся остаточний розкол «Акалі Дав» на відносно ліберальну частину, орієнтовану на інтеграцію в індійське суспільство і участь в будівництві єдиної держави, і радикальну яка наполягає на самовизначення Халістану.

Одна з ключових ліній протистояння в новітній період сикхской історії пролягла між сикхами і ніранкарі. Ніранкарі – гілка сикхізму, віруюча в живого гуру і розглядати інші сикхами як «зрадницька секта», орієнтована на асиміляцію сикхского етносу в індуїстській більшості.

У 1978 р відбулося велике зіткнення між сикхами і ніранкарі в місті Амрітсар. Це місто,  є священним для сикхів – саме тут знаходиться знаменитий «Золотий храм» і проживає значна сикхская громада. Проте, ніранкарі, які також претендують на керівні позиції в сикхському суспільстві, зважилися на проведення в Амрітсарі своєї конференції. Природно, що конференція закінчилася масовими зіткненнями, смертями, покаліченням представників цих організацій і релігійних течій одного народу.

Але найбільш великомасштабні збройні дії сикхів проти центральної влади та їх суперників – ніранкарі – розгорнулися в 1980-1984 рр. У цей період було скоєно 1 200 терористичних актів, спрямованих проти впливових політиків, поліцейських, військовослужбовців, представників індуїстської громади, ніранкарі, тобто – проти всіх «Не сикхів», що опинилися на території Пенджабу і сусідніх штатів Індії.

Тут слід зазначити, що в основі зростання сепаратистського руху сикхів в штаті Пенджаб багато в чому лежать соціально-економічні причини. Штат Пенджаб є одним з найбільш розвинених в економічному відношенні, сикхска ж громада має досить стійкі позиції в економіці, але реалізувати свою політичну волю не спроможна через концентрацію влади в країні в руках індуїстів, їхніх противників.

Апогеєм Сикхсько-індуїстського протистояння в 1980-і рр. стала операція «Блакитна зірка», яка представляла собою атаку підрозділів індійської армії і поліції на «Золотий храм». «Хармандір-Сахіб», як називають його сикхи, був, згідно з легендою, заснований 1577 року, будівництво ж його  зайняло близько 16 років. З початку 17 сторіччя в храмі зберігається оригінал священної книги сикхів «Аді Грантх».

Отже у червні 1984 року святиня сикхів була атакована за наказом керівників країни. Поясненням атаки став той факт, що в «Золотому храмі» зміцнилися прихильники незалежності Халістан, фактично перетворили сикхську релігійну святиню в політичний штаб. Проте, жорстокість проведеної операції вразила навіть людей, які не відчували особливих симпатій до пенджабський сепаратизму! Що говорити про світову спільноту? Адже жертвами атаки індійських підрозділів стало 492 людини.

Джарнайлу Сінгху Бхіндранвале, якого радикальна частина сикхської громади визнавала своїм гуру, також загинув під час штурму «Золотого храму» в числі інших сикхських радикалів. Це надмірно жорстке з боку офіційного Делі рішення, стало причиною відповідної хвилі кровопролитного терору з боку сикхських радикальних організацій, що розгорнувся не тільки в штаті Пенджаб, а й по всій країні. Сикхські бойовики знищували індуїстів, підривали поїзди, атакували поліцейські ділянки і військові підрозділи. Найбільшу ж помста яка стала відома у всьому світі – вбивство Індіри Ганді.

Легендарна жінка – прем’єр-міністр була вбита 31 жовтня 1984 року власними охоронцями. Оскільки сикхи вважалися ще з колоніальної епохи найбільш надійними воїнами, саме з них комплектувалася особиста охорона британських губернаторів. Слідувала цій традиції й Індіра Ганді, не усвідомивши головного моменту – свою віру і свій народ сикхи поважають все-таки в дещо більшій мірі, ніж військову присягу.

Вранці 31 жовтня 1984 року у Індіри було заплановано інтерв’ю з британським письменником Пітером Устиновим. По дорозі до приймальні, яка проходила через двір своєї резиденції, Індіра привіталася з двома сикхами – охоронцями – Беант Сингх і Сатвант Сінгхом. Відповіддю на привітання стали револьверні постріли і автоматна черга. Коли збіглися співробітники охорони, вони застрелили тих хто вчинив замах. Спішно доставлена в лікарню Індіра Ганді, не приходячи до тями, померла через кілька годин після замаху.

Так здійснилася помста сикхських радикалів за атаку на «Золотий храм», яка продемонструвала індійським керівникам, що удар можна чекати звідки завгодно – в тому числі, і з боку власних охоронців. Через сім років син Індіри Раджив Ганді, який змінив мати на посаді прем’єр-міністра країни, був також убитий сепаратистами – тільки вже організації Тигрів Таміла і Лама.

Вбивство Індіри тільки підлило масла у вогонь Сикхські-індуїстів протиріч. Далі були нові численні зіткнення між сикхами і індуїстами в усіх штатах Індії. Жертвами антисикхської істерії стали щонайменше десять тисяч чоловік. У відповідь сикхи 7 жовтня 1987 офіційно заявили про створення незалежної держави Халістан. Природно, що значну роль в зростанні сепаратистських настроїв і в даному випадку зіграв Захід – перш за все, через сикхскую діаспору, численну як в Сполучених Штатах Америки, так і у Великобританії. Зокрема, президентом Халістан був проголошений Гурме Сінгх Аулах, який постійно проживає на території США.  З іншого боку, підтримку сикхському руху надає сусідній Пакистан, який хоче послабити Індію як державу із середени. Тому вже забулися історичні конфлікти, що призвели до смерті сотень тисяч сикхів і втечі мільйонів жителів-сикхів пакистанського Пенджабу в Індію і мусульман індії у Пакистан через погроми сикхів.

p.s. Природно, що індійський уряд створення Халістану не визнає і розгорнуло активну боротьбу проти сепаратистів. Процвітаючий в економічному відношенні штат Пенджаб перетворився в територію підвищеної активності екстремістських угруповань, регулярно піддається поліцейським зачисткам і спецопераціям із залученням армійських підрозділів.

p.s.s. Всі ці фактори схожі на українські реалії ще до початку АТО. Релігійні, мовні, історичні та ідейні протиріччя підігріті із зовні призвели до того, що ми вже 2 роки ведемо війну в середині своєї держави.

Автор: Бормовий Руслан. ВПЦ 3-й полк.