Вузли оборони та опорні пункти. Частина 1

Бойовий практикою частин Червоної Армії та армії Німеччини під час другої світової війни,  які отримали багатющий досвід оборони міст, з повною очевидністю доведено, що міцність оборони великого населеного пункту забезпечується не кількістю військ, а їх якістю, чіткою організацією вогню і вмілим використанням особливостей міста при створенні фортифікаційної системи його оборони.

Це було доведено також і в Грозному та Первомайському (Чечня), Баня-Лука та Сараєво (Боснія та Герцоговина), Фалуджа (Ірак), Алеппо та Пальміра (Сирія) тощо.

Отже розпочнемо. Саме головне, це потрібно визначити не тільки головні напрямки можливого вторгнення ворога в місто, але і на цих напрямках визначити будинки та квартали які будуть відгравати роль опорних пунктів та вузлів оборони. Адже відомо, що основою оборонної системи міст є саме вузли оборони і опорні пункти, що знаходяться в тісному вогневої взаємозв’язку. Без них оборона міста не буде міцніша ніж паперовий будиночок.

Тепер розберемо у термінах, для більш кращого розуміння, того, про що ми говоримо.

Опорний пункт оборони (згідно словника військових термінів) – це частина місцевості, в тому числі забудованої, та частина оборонних позицій, які об лаштовані у інженерному плані для ведення довготривалої  кругової оборони і найбільш насичені вогневими засобами із чіткою системою ведення вогню.

Що з таке вузол оборони. Словник оперативно-тактичних та військових термінів нам говорить, що це – сукупність опорних пунктів, об’єднаних загальною та розподіленою системою ведення вогню, як протипіхотного так і протитанкового на найбільш важливих напрямках та районах в т.ч. в місті.

Щоб більш наглядно це зрозуміти потрібно знати, що небезпека просочування противника в розриви і проміжки між опорними пунктами і вузлами оборони в умовах міста – явище, як показує досвід, дуже реальне. І саме це дозволяє ворогу не лише оточити окремі вузли оборони , але і розірвати їх на окремі частини, коли взаємодія вогнем оборонців вже не буде на стільки ефективною. Тоді ворог зможе ліквідувати поступово кожен опорний пункт фактично поодинці.

Як правило для просочування між вузлами оборони використовують вулиці які лежать між ними, парки та сквери без прикриття, складки місцевості, неправильно розподілені сектори вогню тощо. Окрім того, відсутність мобільних резервних груп також дозволяє фактично безперешкодно проникати в глибину міста, розрізати оборону на частини, перерізати шляхи підходу підкріплень та підвозу боєприпасів, харчів та медикаментів.

Щоб не відбувалось таких не потрібних та небезпечних для оборони речей, при складанні плану оборони міста, району, кварталу – потрібно чітко побудувати систему вогню. Щоб не виходило так, що 80% вогневих засобів контролює фактично одну вулицю звідки має, по наших планах, з’явитись ворог, а 20% ми   просто розміщаємо з інших сторін.

Правильно все зробити так, щоб на головному напрямку, ми розмістили головні наші засоби, але із резервом! Оскільки при проникненні ворожих груп, а діяти швидше за все вони будуть малими групами, в кількості до взводу кожна, яка буде розділена на ще менші групи до відділення. І на озброєнні в них будуть РПГ, ПТРК а також для відволікання уваги буде бити артилерія і фактично прямою наводкою. Тому потрібно розуміти, що винесення головних наших вогневих засобів на першу лінію оборони, може зовсім скоро нас залишити без них. Саме для цього потрібні резерви наших вогневих засобів.

Чекайте зовсім скоро продовження…

Автор: Руслан Бормовий керівник та інструктор ВПЦ “3-й полк”