Влучити в ціль: «Зброяр» завойовує Захід

Двічі на тиждень Валерій Горбань, власник холдингу «Асканія», забуває про поточні проблеми компанії, надягає камуфляжну форму і вирушає в один з найбільших у країні критих тирів. «Сконцентруватися, видихнути і натиснути на курок», ‒ це, за його словами, рецепт вдалого пострілу. Втім, стрілянина для Горбаня не тільки розрядка чи хобі. Намагаючись влучити в ціль, він перевіряє якість розробок власної компанії з виробництва зброї «Зброяр».

Як і багато чоловіків, Валерій з дитинства захоплювався всім, що було пов’язано зі зброєю. Але головним ідейним натхненником створення компанії з виробництва зброї став рідний брат Сергій, який, крім бізнесу, професійно займається стрілецьким спортом. «Брат часто виступав на змаганнях за кордоном, де треба було мати спеціалізовану зброю, яка на території України не виробляється, а купити імпортне було складно», ‒ згадує Валерій. Численні нарікання на відсутність якісного українського стрілецького інвентаря навели братів на думку: чому б не спробувати самим виправити цей недолік?

У 2006 році вони взяли в оренду невеликий цех Київського радіозаводу й інвестували близько $500 000, які заробила їхня група компаній «Асканія», в закупівлю верстатів. До моменту запуску «Зброяра» вдалося зібрати десяток фахівців, які в радянські часи були причетні до сфери виробництва озброєнь. «Виготовлення зброї ‒ це справа, де істотну роль відіграють традиції, які формують фундамент компанії. У нас такого фундаменту не було, тому доводилося все робити з нуля», ‒ пояснює підприємець.

Ліцензію на виготовлення стрілецької зброї компанія отримала досить легко. А от створити повноцінний вітчизняний продукт, а не лише українську збірку з імпортних комплектуючих, виявилося зовсім не просто. На розробку першого виробу підприємства ‒ високоточної гвинтівки К-07 ‒ пішло два роки. Її відрізняв не тільки футуристичний дизайн, але й компоновка «булл-пап», при якій магазин з патронами розміщується за спусковим гачком. «Це був інноваційний продукт для українського ринку. Одну з частин робили навіть на «Південмаші». Але в космос вона не полетіла», ‒ жартує заступник директора «Зброяра» Євген Пугач.

Модель K-007 так і залишилася дослідним зразком. Через високу собівартість запустити в серійне виробництво її не вдалося. Найбільшою проблемою виявилася необхідність виготовляти частину комплектуючих на інших підприємствах. Партнери постійно зривали терміни виконання замовлень, часто постачали браковані вироби. Крім того, «Зброяру» довелося наймати охорону для транспортування комплектуючих, оскільки цього вимагає українське законодавство. «Все це призводило до додаткових витрат, що збільшує собівартість виробництва гвинтівки», ‒ пояснює підприємець.

В результаті конструкторське бюро зайнялося розробкою гвинтівки, яка була б затребувана як для спорту, так і для полювання. Таким чином, у 2008 році з’явилося нове творіння української компанії ‒ Z-08. Головною особливістю цієї моделі стали виконані з високою точністю елементи групи затвора. Спортсмени оцінили таку точність: на чемпіонатах Європи в 2011 і 2012 роках українська команда, озброєна Z-008, завоювала срібло в F-класі.

Щоб налагодити серійний випуск спортивних гвинтівок, в 2009 році підприємство купило ще кілька верстатів, інвестувавши $250 000. Але проблему нестачі власних потужностей це не вирішило. «Перед компанією постало питання: або ми активно розвиваємося, або прощаємося з цією справою», ‒ згадує Горбань.

У результаті довгих дебатів брати вирішили створити повноцінний завод у Броварах. На земельній ділянці, яка належала «Асканії», в 2010 році підприємці побудували офіс конструкторського бюро, виробничі цехи і тир для випробувань продукції, витративши на це $2,3 млн. Саме туди і перевезли обладнання, попутно докупивши ще два верстати з ЧПУ вартістю $300 000. «Якщо до 2010-го компанія займалася «штучним виробництвом», то після переїзду потужності зросли в 10 разів», ‒ розповідає бізнесмен. За інформацією Forbes, на той момент підприємство могло випускати більше 2000 гвинтівок на рік.

Спортивні успіхи гвинтівок Z-008 спонукали замислитися про вихід на масовий ринок. «У нас була довга дискусія про те, що ми можемо запропонувати масовому споживачеві», ‒ згадує Горбань. За його словами, і тоді, і зараз найбільшими конкурентами компанії є забобони і консервативність користувачів, впевнених у надійності нехай застарілих, але перевірених моделей зброї. Наприклад, вкоренилася думка, що найкращий у світі автомат ‒ це «калашников», хоча світові експерти цю впевненість не поділяють.

Підкорювати українських любителів зброї компанія вирішила з мисливським самозарядним карабіном Zbroyar Z-15 ‒ вітчизняною версією американських гвинтівок сімейства М16. «Ця модель ‒ як смартфон на ринку телефонів: більше 100 компаній у світі займаються випуском різних модифікацій М16», ‒ зазначає Горбань.

Але виготовлення прототипу не стало «легкою прогулянкою». Хоча перший Z-15 був зібраний ще в 2011 році, в серійне виробництво модель запустили тільки в 2013-му. Головна причина дворічної затримки ‒ недостатня кваліфікація персоналу. Зброярам, які працювали на підприємстві, не вдавалося виготовити якісний ударно-спусковий механізм ‒ головну частину в зброї.

«У 2012 році ми попрощалися з конструктором Костянтином Конєвим і майже повністю оновили команду. Над створенням механізмів для гвинтівки працювали навіть фахівці, які доклали руку до створення стикувальних модулів міжнародної космічної станції», ‒ розповідає Горбань. Для нової команди оновили й обладнання, інвестувавши в це $3,1 млн.

Паралельно з виготовленням нової зброї компанія почала активний продаж гвинтівки Z-08, вартість якої, залежно від модифікації, коливалася від $2000 до $3000. «Завдяки спортивним досягненням нашою зброєю зацікавилися за кордоном», ‒ згадує бізнесмен. У 2012-му почалися поставки гвинтівок у Німеччину, Австралію, Нову Зеландію, Киргизію, Вірменію і Росію.

За даними Forbes, в 2012 році на експорті компанія заробила близько $100 000. Втім, Горбань запевняє, що 90% продажів «Зброяра», як тоді, так і зараз, забезпечують українські покупці. Наприклад, Z-008 добре зарекомендувала себе серед українських любителів полювання, завдяки чому за рік вдається реалізувати близько 500 екземплярів.

Паралельно з виробництвом Z-15 конструкторське бюро розробило і запустило в серію ще одну напівавтоматичну гвинтівку з поворотним затвором ‒ Z-10, прототипом для якої послужила AR-10. За словами Горбаня, тільки 10 компаній у світі займаються виготовленням схожої гвинтівки. Головною особливістю двох моделей стала однакова фурнітура та задіяні при виробництві верстати, що дозволило кількісно наростити обсяги випуску і знизити собівартість. За даними Forbes, Z-10 і Z-15 з моменту запуску у виробництво принесли компанії майже $800 000.

«Важливим аспектом у створенні зброї є її пристрілка, що дозволяє виявити допущені в процесі виробництва похибки», ‒ пояснює Горбань. Для цього на території підприємства спорудили один з найбільших у країні критих тирів (з галереями на 100 і 50 м), що є не тільки випробувальним полігоном, але й супутнім бізнесом компанії.

Здавання тиру в оренду, за даними Forbes, приносить «Зброяру» від $70 000 до $100 000 на рік. Додатковий заробіток дозволяє триматися на плаву у важкі часи. Саме таким періодом виявився для компанії 2014-й. Спочатку в країні почалася революція, а потім війна, що стали причинами жорсткої економічної кризи і введення західними країнами негласного ембарго на поставку в Україну продукції військового призначення. «Це був дивний рік для нашої компанії, ‒ ділиться власник. ‒ З одного боку, через різку девальвацію гривні вартість імпортних гвинтівок злетіла в кілька разів, завдяки чому попит на зброю від «Зброяра» виріс майже на 40%. З іншого ‒ підприємство часто простоювало, і ми не могли задовольнити зростання попиту, оскільки західні партнери відмовлялися постачати комплектуючі, мотивуючи це введенням ембарго на поставки подібної продукції в Україну, про що офіційно не було сказано ні слова».

Як розповідає Горбань, на той момент компанія повністю забезпечувала себе стволовими коробками, затворними рамами і газовими системами ‒ це 85% стрілецької зброї. Але стволи досі доводиться купувати за кордоном ‒ як правило, в США або Іспанії. За словами бізнесмена, європейські та американські зброярі то відмовлялися від поставок стволів, то погоджувалися продати невелику партію. «Бували ситуації, коли протягом двох тижнів підприємство нічого не виробляло, оскільки не було комплектуючих», ‒ нарікає Горбань, додаючи, що в моменти простою компанія займалася ремонтом мисливської та нарізної зброї, що приносить їй близько 5% загального прибутку.

Сьогодні ситуація з ембарго не стала кращою. Поставки компонентів із Євросоюзу проблематичні. З США можливі, але кожен випадок розглядається індивідуально і дуже довго», ‒ каже підприємець, відзначаючи, що купити готову зброю за кордоном можна без проблем.

Незважаючи на ці труднощі, 2014 рік став найуспішнішим в історії компанії. Річний оборот склав більше $1,5 млн. І це без урахування зброї, яку підприємство продавало українській армії. Про контракти з нею бізнесмен вважає за краще замовчувати, запевняючи, що співпраця зі ЗС поки що тільки ситуативна. Але «Зброяр» активно бореться за отримання військової ліцензії та можливість забезпечувати стрілецькою зброєю українську армію. Підстави для цього є: тільки за 2014 і 2015 роки компанія розширила виробничі площі майже вдвічі й інвестувала в обладнання $3,2 млн, що становить майже третину від загальних інвестицій за дев’ять років роботи підприємства. В результаті обсяги випуску зросли втричі, продукція компанії представлена в усіх обласних центрах країни.

Найтісніше підприємство співпрацює з мережею магазинів «Сафарі-Україна» і веде переговори з мережами магазинів зброї «Ібіс» і STVOL. Для популяризації власної зброї в компанії почали проводити курси. «Власники гвинтівок можуть пройти ці курси безкоштовно. А ті, хто тільки планує купити зброю, можуть до неї придивитися під час навчальних занять, на які надається знижка при купівлі гвинтівки», ‒ ділиться бізнесмен.

У найближчих планах компанії ‒ запустити власне виробництво стволів, налагодити поставки комплектуючих за кордон, а також зайнятися виготовленням патронів. За оцінками Forbes, це може приносити ще близько $500 000 на рік. Розширюється і географія експорту готових виробів: у 2014-му «Зброяр» з патріотичних міркувань припинив поставки в Росію, але наростив їх у європейські країни, зокрема в Швецію.

«Я дуже сподіваюся, що держава підтримає вітчизняний бізнес, адже власне виробництво зброї зробить Україну сильною і незалежною», ‒ зазначає підприємець. І хоча окупити майже $11 млн інвестицій буде непросто, Горбань і далі має намір розвивати виробництво.

Джерело: forbes.net.ua (автор: А.Фарисей).