24, 48, 72 – у кожного свій вибір

Капітан Скотт Л. із однієї із груп «Зелених беретів» ССО Сполучених Штатів Америки, при проведенні занять по плануванню операцій (різного роду, від чисто розвідувальних чи засадних дій до акцій прямої дії тощо, розповідав про свої операції в складі своєї групи у різних гарячих точках планети, для кращого розуміння та проведення аналізу даних операцій, їх плюсів та мінусів.

«Нашій роті поставили завдання провести зачистку одного невеликого кішлака в одній із провінцій в Афганістану. Моя група (він ще не був у званні капітана) у складі роти «зелених беретів» нашого батальйону мала рухатись із східного напрямку до цього кішлака, інші групи виконували свою роль: як то функції прикриття, рух із інших напрямків до поселення афганців, частина мала функції блокувати та інше.

По задуму одні групи блокували кішлак інша частина безпосередньо проводидити зачистку із ціллю затримання людей які діяли у рядах талібів, знаходження зброї, мінно-вибухових пристроїв, радіостанцій та іншого краму який допомагав талібам вести війну проти нас та урядових військ.

Моя група (назвемо її «ЧАРЛІ») у складі роти виїхала по дорозі, якщо її так можна назвати, у напрямку кішлака. Наша група рухалась на трьох ХАМВІ вздовж гір, які знаходились зліва і справа від нас на відстані від 300-400 ярдів до 1000 ярдів, які звисали над самою дорогою. Ми мали наблизитись до кішлака на відстань в 1 милю, спішитись і рухатись бойовим порядком на з’єднання із групами «Альфа», «БРАВО», «ДЕЛЬТА» які наближались до кішлака із своїх напрямків, а наші ХАМВІ мали перекривати гори довкола своїми кулеметами калібру 12,7.

Афганська армія, яка мала перекрити дальнє коло блокування, щоб резерви ворога, якщо такі мали бути не мали змоги оперативно до нас підійти і зайти в тил, розташовувалась ще далі.

За ярдів 100-150 від запланованого нами спішування, де ми на височині збирались залишити наші ХАМВІ, стволи із турелей 12,7 калібру мали бути нашими «захисниками» в разі чого, ми потрапили у засідку! Це було близько 06:00 ранку.

Із РПГ було підбито нашу передову машину, другим пострілом  знесло переднє колесо замикаючої машини. І поки все це відбувалось по нам вели вогонь із автоматів та кулеметів із гірського хребта який був на відстані від нас до 400 ярдів, а у висоту в районі 200 ярдів.

У нашого ведучого ХАМВІ в якого вцілили з РПГ, був 1 вбитий і 2-є поранених. Граната влучила зверху вниз прямо в нашого кулеметника, а осколки ринулись в салон автомобіля, де і поранили ще 2-х. Саме цікаве – водій був цілесенький – жодної подряпинки. У замикаючої машини, в якої просто відірвало ліве переднє колесо був один легкопоранений.

Ми одразу спішились, і почали вести вогонь у відповідь. Паралельно я зв’язувався із командуванням роти, проте що ми потрапили під вогонь, а медик Т. надавав допомогу пораненим із першого ХАМВІ.

Не пройшло і 2-х хвилин після того як ми потрапили у засідку, як по нам прилетіло ще дві гранати РПГ. На щастя неточно, і шкоди нам не завдали. Проте тривав інтенсивний обстріл із кулеметів, до яких додались ще і одиночні постріли із гвинтівки, можливо снайперської.

На3-4 хвилину у нас був ще один поранений, кулеметник М2 калібру 12.7. Наша вогнева міць трохи послабла, оскільки працював тільки один М2 на замикаючій машині. Кулемет на першій – був взагалі розтрощений!

По радіо командир роти мені сказав, що групи не можуть підійти на допомогу, оскільки частина із них потрапила на мінне поле, інша частина також веде бій. Афганські війська, які перекривали дальнє коло – стоять на місці і не рухаються, оскільки в них не має наказу наближатись до кішлака – в них своя зона відповідальності. Наша група ближнього блокування теж не може прорватись до нас, оскільки їх відсікли за трішки далі ніж одну милю від нас. Авіацію  командир викликав, але вона прибуде не раніше ніж за кілька годин. Я розумів, що ми в дупі!

Напевно на хвилину 7-8-му по нам знову прилетіли гранати із РПГ. Знову не вдало! І мене це втішило. Допоки ми все виясняли із командиром роти, мої хлопці організували оборону і досить якісно відстрелювались від ворога який був вище. По нам працювало, згідно доповіді мого «зулу» 9 автоматників, 2 кулеметника і 2 гранатометника. Мої втрати на 10 хвилину бою мали таку сумну статистику: 1 вбитий, 1 важко поранений, 2 легко поранених, 7 повноцінних «зелених беретів» і я.

Зманеврувати в нашої групи не було можливості, ми були як на долоні. Повернути назад теж не було можливості, оскільки на ходу була лише одна машина, яка б не помістила 11 бійців та 1 вбитого. Окрім того, якби ми починали ще загружатись і маневрувати ХАМВІ нас певно б накрили усіх. Було прийнято рішення, відходити у канави справа від машин, які знаходились на відстані до 70 ярдів.

І добре, що ми цього не зробили, як тільки в нас все було готове щоб впорядковано відходити відбулось ще 2 постріли із РПГ. Один із яких ліг прямо в канаву за нами, а інший ярдів за 10 від нас перелетівши наші транспортні засоби, відскочив від землі, рвонув догори і вибухнув десь там. Якби ми почали відхід у запланований час, в нас було б більше трупів, а якщо б раніше відійшлим, то в канаві нас би накрило певно всіх.

На хвилину 20-ту ми знищили 2-х талібів, один із яких був гранатометником. Час від часу вогневий шквал талібів стихав, і лунали поодинокі постріли, а за якихось 10-15 хвилин він знову завировував із новою силою.

Через 2 години інтенсивного бою, мій «зулу» доповів, що у нас залишилось мало набоїв, приблизно четверть від того, що ми мали на початку. Реально це на годинку-півтори неінтенсивної перестрілки! Я віддав наказ берегти набої. Кулеметники мої стріляли короткими чергами після чіткого прицілювання.

Кожних пів-години я виходив на зв’язок із комроти – на рахунок наших літаків, або якоїсь іншої підтримки. Фактично все з його боку зводилось до банального – «Чекайте!».

На годину 4-ту, як ми потрапили у засідку, виявилось що запасів води в нас теж обмаль. Оскільки ми взяли лише мінімальний запас на один світловий день, навіть не на добу. Ніхто ж не планував потрапити у засідку…

На 7-му годину як ми знаходились під обстрілом, нарешті прилетіли наші «Бородавочники» (штурмовики А-10 – прим.), які почали працювати по гірських склонах. Але не досить влучно, оскільки у моїй групі безпосередньо, не було можливості коригувати їхні бомбометання, все здійснювалось через командира роти.

На запит по медичній евакуації для наших поранених, було дано негативну відповідь, оскільки була велика загроза для них при дії в даному районі. А далі відпрацювавши А-10 полетіли назад, напевно на дозаправку, а таліби ще з більшим зусиллям почали фігачити по наших позиціях.

Борти ХАМВІ, вже сяяли дірками на повну. Якимось дивом не загинув наш кулеметник, куля застрягла у правому крилі ХАМВІ, не вийшовши на виліт якраз в районі його голови! Стан важкопораненого був середньої важкості, і наш док Т. сказав, що все під контролем, але просить максимально швидко прислати «МедЕвак», я йому пояснюю ситуацію – він все розуміє і сам все бачить.

На 9-ту годину нашої засідки талібів стало більше. Можу із впевненістю сказати, що їх стало десь близько 25-27. Але гранатомети по нас більше не працювали. Обстріл змінювався, від шквального до поодиноких пострілів. Знову прилетіли А-10, почали працювати по горах – і знову результат так собі, оскільки ми все-рівно були під обстрілом, нехай не таким інтенсивним, але досить влучним як на постріли під час вибуху бомб! Таліби – знають, що таке війна і їх не так просто залякати! Як і моїх хлопців! Але саме гірше, в нас закінчилась вода! 3-тя година дня, пекельне сонце, температура понад 40 градусів по Цельсію! А нас – менше одного літра води на 11 чоловік, з яких 3-є поранених! Проте до 2-х вбитих талібів ми додали ще 3-х, і 1 таліб під питанням (100% впевненості стосовно нього не має).

Йшла 12-та година з тих пір як ми в засідці. В нас в кожного «берета» по 30-40 набоїв на автомат, по 3-4 гранати до М203, кулемети вже мовчать – набоїв не має. Води не має, їжа нікого не цікавить, але ми відкрили усі МРЕ і випиваємо соки, але це тільки посилює нашу спрагу. Ми це розуміємо, але не пити не можемо.

На 16 годину нашої довготривалої засідки, в нас ще один поранений – радист. Добре, що не важко, хоч і в ногу, але без артеріальної кровотечі. Таліби – все давлять нас, шквалу вогню не має, але ми все рівно під обстрілом. Чесно скажу, якби не прикриття з повітря – ми б певно мали більші втрати.

ХАМВІ наші вже решето, приймаю рішення під прикриттям димів, відійти все таки в канави. Як виявилось димів в нас лише по 2 штуки! І то на кожному авто! Тобто усього 6-ть димових шашок! Що це за FUCK такий?!?! Але розбиратись ніколи! Знаю що тут і моя вина….

Завдяки димам ми впорядковано відійши в канаву. Перенесли пораненого, інші 3-є змогли самостійно добратись до них, медик дошкутильгав за допомогою нашого кулеметника.

У канаві, ми не вели вогонь у відповідь, оскільки і вогонь талібів все меншав, удари з повітря дали все таки свої результати. Та й вже було досить темно і для талібв вести далі перестрілку, вона почали відходити.

На 18-ту годину коли вже всі були обезсилені, спраглі, із набоїв лише для пістолетів, до нас змогли пробратись наші групи ближнього блокування. Ніколи не був радий так бачити наших «зелених беретів» як у цей день, вісімнадцять годин якого ми провели під обстрілом із боку талібів у засідці…

Капітан Скотт Л.»

По підсумках, що він сказав, це було те, що вони виїхали на завдання із мінімальним, 24-х годинними запасами. І хоч цей бій був для ньог оне першим, проте він зробив висновок, що запаси на 24 години – це лише для тих хто на базі сидить. 48 годин – коли ви просто виходите з бази (жарт, але сенс думаю зрозумілий). З тих пір всі його ХАМВІ були завантажені на 72 години бойових дій та автономного існування! Все було переплановано у справі спорядження, оснаження, розміщення вантажів, збільшено запаси води, димів, боєприпасів, предметів медицини, було додатково розміщено і оснащено радіостанції для зв’язку із авіацією та деякі інші аспекти.

Його принцип, 72 години і не менше. Тільки завдяки цьому він став бути впевненим, що він і його бійці зможуть протиставити ворогу весь свій арсенал і не буде такого випадку як у цій засідці. Де недооцінка і розхлябаність по відношенню до спорядження могло коштувати значно більших втрат його групі.

Кожен бій вносить свої корективи у все6 у бачення, у тактичні задумки, у оснащення, у осмислення подій та їх аналіз. Тільки якщо постійно моніторити та аналізувати різні випадки можна випрацювати якусь сталу базу! Яка всерівно буде змінюватись, оскільки жоден бій не схожий на інший.

72 години – це його девіз. Девіз – по оснащенню та спорядженню яким не варто нехтувати. Як він сказав (хоча про це ще раніше знав), без води і боєзапасу ви напівмертвий боєць. Без боєзапасу, але з водою ви взагалі мертвий боєць. Плануйте все виходячи із 72-х годин автономної роботи своєї групи. Звісно все потрібно зважувати чи ви на “колесах” чи дієте пішки.

Автор тексту: керівник ВПЦ «3-й полк» Бормовий Руслан. Записано зі слів капітана підрозділу ССО США «Зелені берети».

Фото відібрані в довільному порядку і не відносяться до описаних вище подій