Головна / Статті / Історія / Битва за Гуадалканал 1942 року

Битва за Гуадалканал 1942 року

7 серпня 1942 року війська союзників висадилися на островах Гуадалканал, Тулагі та Флорида, щоб запобігти їх використанню японцями як військових баз, що загрожували б лініям постачання між США, Австралією і Новою Зеландією. Піврічна битва, що велась на суші, в повітрі, на воді і під водою, коштувала Японії величезних втрат і позбавила її стратегічної ініціативи у Тихому океані.

Після перемоги в битві за атол Мідвей Об’єднаний комітет начальників штабів США розпочав підготовку до захоплення Соломонових островів на південний схід від Нової Гвінеї, щоб запобігти закріпленню Японії поблизу Австралії. Після повідомлень 5 липня 1942 рокуамериканської розвідки про перекидання японських підрозділів та авіації на острів Гуадалканал і будівництво на ньому аеродрому була терміново розроблена операція «Вочтауер», відповідно до якої морський десант США, Великої Британії, Австралії і Нової Зеландії повинен був захопити острови Гуадалканал і Тулагі з числа Соломонових островів. У разі успіху це відкривало б союзникам можливість подальшого наступу на острови Адміралтейства, архіпелаг Бісмарка і головну базу японського 2-го флоту Рабаул у Новій Гвінеї.

Для встановлення кількісної переваги американці зібрали значні сили: 1 лінкор, 3 авіаносця, 14 крейсерів, 35 есмінців, 19 транспортів прийняли на борт підрозділи 1-ї і 2-ї дивізій морської піхоти, загальна кількість яких становила близько 19500 чоловік. З повітря прикриття забезпечували 287 літаків, з порту Морсбі у Новій Гвінеї десант мали підтримати літаки берегового базування. Керівництво операцією було доручено віце-адміралу Роберту Гормлі, керівництво десантними частинами було покладене на контр-адмірала Річмонда Тернера. Американцям протистояв 2-й флот японців під командуванням адмірала Нобутаке Кондо, гарнізон бази на Гуадалканалі (батальйон — понад 400 солдатів), 2700 осіб з будівельних підрозділів, авіація берегового базування; на Тулагі знаходилося 1500 солдатів і офіцерів японської армії.

Завдяки поганій погоді сили союзників (головним чином — США) змогли непоміченими підійти до Гуадалканала, і вранці 7 серпня 1942 року американські бомбардувальники атакували укріплені райони японських гарнізонів і аеродром. Вдень під прикриттям авіації та корабельної артилерії на узбережжя почали десантуватись підрозділи 1-ї дивізії морської піхоти під командуванням генерала Вандегріфа й до ранку наступного дня висадилось 13 тисяч чоловік. Нечисельний японський гарнізон і будівельні підрозділи були змушені відступити на західну частину узбережжя, і вже 8 серпня американці взяли під контроль аеродром Гуадалканала. Того ж дня силами шести тисяч морських піхотинців був захоплений Тулагі, а наступного — два сусідніх острівці Гавуту і Танамбого, після чого американці відвели більшу частину свої кораблів, залишивши для продовження операції лише 6 крейсерів і 6 есмінців. Скориставшись цим, з’єднання віце-адмірала Гун’їті Мікава 9 серпня завдало удару, знищивши п’ять крейсерів і значно пошкодивши шостий (у японців було пошкоджено тільки 2 крейсера) з групи кораблів прикриття британського контр-адмірала Віктора Кратчлі.

18 серпня до Гуадалканалу попрямувала група японських кораблів з Рабаулу. Перший десант у кількості півтори тисячі чоловік був знищений американцями, проте другий (2 тисячі осіб), висаджений наступного дня, зумів закріпитись на острові. Навперейми японцям вийшла група американських бойових кораблів, яка 24 серпня знищила легкий авіаносець «Рюдзо» і наступного дня американські бомбардувальники берегового базування повністю розгромили черговий ворожий конвой. Це змусило японців на тривалий час припинити спроби доставити на Гуадалканал великі підкріплення і діяти лише невеликими конвоями, які з найнеобхіднішим підходили до острова ночами. Невдачами закінчились і кількаразові спроби японського гарнізону повернути контроль над аеродромом. Більш успішно діяли японські підводні човни, які потопили американський авіаносець «Восп» і пошкодили авіаносець «Саратога».

Ще 18 серпня завершивши будівництво аеродрому, де розмістилось 64 літаки, до кінця жовтня американці сформували навколо нього і мису Лунга оборонний периметр, який захищало 23 тисячі чоловік. Чотиригодинний переліт з Рабаула на Гуадалканал значно ускладнював японцям контроль над повітрям, тим не менш 16 жовтня вони зуміли десантувати на острів значні сили, збільшивши чисельність своїх військ до 21 тисячі солдатів і офіцерів. Проклавши через джунглі 24-кілометрову дорогу до американських позицій, 24 жовтня вони несподівано атакували їх силами двох батальйонів і 9 танків, проте зазнали важких втрат і через два дні боїв були змушені відступити.

Одночасно японці завдали удару на півдні Соломонових островів і 26 жовтня в морському бою біля острова Санта-Крус потопили ворожий авіаносець «Хорнет» і вивели з ладу авіаносець «Ентерпрайз», лінкор «Саут Дакота», а також один крейсер та есмінець. Завдяки цьому успіху вони поновили регулярну відправку на Гуадалканал великих підкріплень і до 12 листопада їх сили на острові вперше за чисельністю перевершили американські. Наступного ночі у бою біля протоки Саво японське з’єднання у складі двох лінкорів, легкого крейсера і 14-и есмінців завдало поразки американцям, які втратили 2 крейсера і 4 есмінця, а також контр-адмірала Нормана Скотт і адмірала Даніеля Каллагана. Віце-адмірал Хіроакі Абе наказав підійти до берега Гуадалканала і почати десантування, проте літаки, що піднялись з авіаносця «Ентерпрайз», знищили 7 з 11 японських транспортів. Невдачі зазнала і спроба десантуватись 1 грудня — попри поразки на морі, американці мали значну перевагу над японцями в повітрі.

Великі втрати у живій силі і техніці, складність в організації постачання Гуадалканала і відсутність жодних успіхів у спробах повернути контроль над його аеродромом змусили командування японського флоту 12 грудня 1942 рокузапропонувати Генштабу припинити операцію з повернення контролю над островом, натомість зосередившись над стратегічними задачами у Новій Гвінеї. Відповідне рішення було прийнято 25 грудня, про що японське військове керівництво через три дні проінформувало імператора Хірохіто. «Операція Ке» з евакуації японських військ почалась 14 січня 1943 року з масованого авіаудару у Новій Гвінеї і атаками на американські конвої в районі Соломонових островів, які тривали два тижні. Сприйнявши це як чергову спробу доставити на Гуадалканал підкріплення, командування союзників не вжило належних заходів до блокування можливої евакуації, і до 7 лютого японці врятували 10630 чоловік ціною втрати лише одного есмінця і виходу з ладу ще трьох. Тільки 9 лютого американці виявили, що супротивник повністю залишив Гуадалканал.

Поразка в битві за Гуадалканал, яка майже півроку велась на суші, в повітрі, на воді і під водою, коштувала Японії величезних стратегічних, матеріальних та людських втрат і зупинила її просування на південь. Остаточно перехопивши ініціативу у війні на Тихому океані, союзники перейшли від оборонних операцій до наступальних, розвинули успіх у Новій Гвінеї та Центральній частині Тихого океану, що зрештою і визначило поразку Японії у Другій світовій війні.

Джерело: Телеграм компанії PROF1 Group (https://prof1group.ua)

ТАКОЖ ПЕРЕГЛЯНЬТЕ

Акинак — меч скифов

Скифы считались одной из самых мощных сил на территории Передней Азии, Кавказа и Северного Причерноморья. ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

X