Історія артилерії. Частина перша.

З моменту появи артилерії, вона тісно стала пов`язана з усіма родами військ, і без її участі не відбувається жодного військового конфлікту. Пропонуємо Вам цикл статей про історію артилерії з моменту її появи і до наших днів.

Поняття артилерія саме по собі є багатогранним. По перше – це є вид сухопутних військ, вид озброєння, а ще складна наука.

«Танкам верная подмога, пехотинцу друг и брат, пробивает путь-дорогу бронебойный наш снаряд» – ці слова з маршу артилеристів краще всього говорять про призначення артилерії як роду військ. Адже до її бойових задач відноситься ураження живої сили ворога та його вогневих засобів, знищення наземних і повітряних цілей, та багато іншого.

Артилерія як вид озброєння – це різного роду: пушки, гаубиці, мортири, міномети тощо.

Ну і на кінець, як наука – про балістику, порох і боєприпаси, наука про будову артилерійського озброєння і його бойового використання.

Давайте відступимо від науки і практики, та зазирнемо в історію.

Історія артилерії нараховує на одну сотню років, пушки були створені задовго до появи кінематографу, в цьому плані літакам і танкам пощастило більше. Кіноплівка зберегла для нас образи перших аеропланів і перших гусеничних бойових машин. Адже на початку ХХ століття історія літаків і танків тільки починалась, а артилерія до цого моменту вже пройшла довий шлях розвитку.

Прообразом артилерійських систем були метальні машини. Перші спогади про такі машини відносяться до IV століття до н.е. Необхідність у них виникла з появою укріплених міст і особливо кріпосних споруд. За допомогою цих машин знищували стіни. В той далекий час, військові оцінили такого роду машини і їх переваги. Адже обстріл ворога вони могли вести з відстані у декілька сотень метрів. Снарядами слугували каміння, стволи дерев, величезні стріли. Для метання снаряду в них використовувалась сила натянутих канатів або система противаг. Також вони відрізнялись по принципу стрільби.

Наприклад баліста, вона нагадувала величезний арбалет і вела стрільбу (як разаз сказали б) прямою наводкою.                                               

Катапульта ж, метала каміння навісною траекторією.

Хто зна, як би розвивалась артилерія, якби не ще один винахід людства – порох. Який згідно однієї з версій, був зроблений в Китаї. Перші згадки про нього датуються Х століттям н.е. Важно сказати кому першому прийшло в голову використовувати порох в якості метального заряду для снаряду. Але вже до середини XIV століття, старі метальні машини стали заміняти порохові пушки.

Перші пушки заряджались через ствол, а пороховий заряд підпалювався через запальний отвір. Стволи виливались із звичайного металу. Заряджались кам`яними ядрами або металевим шротом. В XV ст. стволи стали виливати з бронзи, вони були значно міцніші, що підвищувало їх ресурс, а також був придуманий колісний лафет. В той час, виготовляючи пушку, майстри турбувались про правильність форм, міцність і навіть їх вигляд. Тому нічого дивного не було в тому що ствол пушки був весь прикрашений орнаментом або фігурками міфічних створінь.

Та у тогочасних пушок був величезний недолік – не існувало уніфікації по калібрах. Тобто кожен майстер виготовляв пушки свого калібру, що змушувало окремо під кожен ствол виливати ядра.

Але був і прогрес. Для пришвидшення заряджання, були придумані пушки з приставним дном (прообраз заряджання з казенної частини), але масово вони не випускались. У XVI – XVII ст. армії різних країн почали уніфіковувати калібри стволів. Були запроваджені нові типи боєприпасів – гранати і бомби. Конструктивно вони однакові (металева сфера заповнена порохом та запалом). Різниця тільки у вазі, граната важила до 16 кг, а все що важило більше – називалось бомбою. Стали випускати системи з декількома стволами для більшої скорострільності, хоча як показала практика, більшість із них були не дуже ефективними через недоліки конструкції.

Найбільш інноваційні рішення були прийняті пізніше. В XIX ст. замість круглих ядер стали використовувати продовгуваті снаряди. В порівнянні з ядром такого ж калібру в продовгуватий снаряд можна помістити більше вибухової речовини, та й летить важкий снаряд набагато дальше. Але як виявилось, такі снаряди дуже нестабільні в польоті. Для вирішення проблеми застосували обертовий ефект. Для того щоб змусити снаряд обертатись, в каналі ствола зробили 2 гвинтових нарізи, а на снаряді 2 виступи. Рухаючись по нарізам снаряд починав обертатись. Але при заряджанні треба було вставити снаряд виступами у нарізи, що трохи знижувало скорострільність.

З часом, на зміну снарядам з виступами, прийшли снаряди з ведучими поясками. Поясок робився з м`якого металу, і під час пострілу сам врізався в нарізи ствола.

Продовження слідує…

Автор: Максим Бахішев.