Історія вогнепальної зброї Японії

Більшість джерел сходяться на думці що, вперше вогнестріл з’явився на японській землі в 1543 році, коли китайська джонка збившись з курсу через ураган причалила до берега острова Танегасіма.

У джонці знаходилися три португальських торговця, озброєні аркебузами. У старих архівах йдеться, що один з торговців підстрелив качку, чим викликав чималий інтерес у тодішнього дайме (намісника) острова.

Швиденько сторгувавши за належну кількість срібла, і отримавши пару уроків практичної стрільби від португальців, намісник заніс аркебузу до місцевого коваля з категоричним наказом розібратися: що таке і як його можна виготовити на острові?

Треба зауважити, що порох японцям був на той час уже відомий з так званих “монгольських експансій”, в ході яких, підприємливі японці ретельно записували і замальовували все, що здавалося їм корисним. Проблемою виявилося те, що порох, виготовлений японцями з власних ресурсів, виходив не зовсім якісний, в силу зниженого змісту селітри в місцевих угіддях. Тому цю справа засунули на дальню полицю, до кращих часів. А часи скоро і часи настали.

Португальці, давши наостанок наміснику кілька порад щодо поліпшення якості пороху, відплили геть, а коваль, почарувавши тиждень в кузні, відрапортував начальству, що “з громовою трубою” розібрався і може налагодити серійне виробництво без питань, на що і отримав ” добро “від керівництва. До речі, ті ж давні джерела стверджують, що цей коваль був дуже тямущий і мав інженерну кмітливістю, оскільки примудрився злегка доопрацювати вогневої механізм аркебузи, адаптувавши його під вологий місцевий клімат. За що, ймовірно, був премійований. Виробництво було незабаром налагоджено, і за деякими даними, коли через пару років на Танегасіма занесло ще якихось гайджінов (чужинців) їм в ніс ткнули близько шестисот стволів!

Незабаром виробництво рушниць почало поширюватися і по іншим островам Японії, куди підприємливий дайме відіслав своїх комівояжерів на предмет поторгувати новинкою під назвою “Теппо” або “хінава-дзю” (фітильна рушниця).

Цікавий факт, заснована родиною Кунітомі в 1560 р в повіті Сакада (провінція Омі) збройова майстерня виготовляла на замовлення чудові, багато інкрустовані рушниці з ложами з дорогого чорного дерева, в серійному ж виробництві їх рушниці отримали назви удон-дзю (рушниці-локшина) , так як стовбури гнулися після кількох пострілів!

Легкі аркебузи і їх великогабаритні побратими зіграли чималу роль у багатьох битвах на території країни, але в середині 17 століття японські зброярі практично припинили масове виробництво зброї. Сталося це через протести самураїв, які і так не особливо жалували рушниці, вважаючи їх зброєю ледачих, а тут ще вогнестріл став настільки розповсюджений, що рушниці стали з’являтися навіть у селян. Горді самураї, практично все життя тренувалися володіти мечем, обурювалися при думці, що недостойний навіть побачити благородний клинок землероб може просто взяти аркебузу і з 50 метрів знести голову воїну який роками тренувався битись на мечах. Під тиском цього і деяких інших фактів виробництво вогнепальної зброї в Японії фактично зійшло нанівець, знову перетворивши країну в край мечів і копій, аж до середини 19 сторіччя.

Військово-патріотичний центр “3-й полк”