Головна / Статті / Історія / Розвідники часів Запорізської Січі

Розвідники часів Запорізської Січі

Створення розвідувальної системи було започатковано козаками у XVI ст. з метою попередження збройних нападів татар. Для цього вживали заходів щодо організації отримання відомостей про дії татарських загонів ще до моменту їх появи на кордонах Запорожжя.

Безпосередньо в Січі завжди перебувала найбільш боєздатна частина Запорозького війська, яка була призначена для негайного реагування на можливі зміни воєнно-політичної обстановки довкола Запорожжя, у тому числі й для нейтралізації осередків військової агресії. Для її забезпечення необхідною розвідувальною інформацією у структурі Запорозького війська з’явилися органи, які безпосередньо відповідали за організацію й виконання завдань розвідки. Це забезпечувало максимальний ступінь дієвості і таємності ведення розвідки. Також практикувалося формування пакету завдань для розвідувальних органів та козацьких поселень, розташованих уздовж кордонів Запорожжя.

Організація й загальне керівництво розвідувальною діяльністю здійснювалось на старшинській раді, на якій була присутня обмежена кількість козаків: вищий керівний склад Запорозького війська й окремі запорожці. На ній приймались рішення щодо розробки заходів та прийняття рішення на застосування Запорозького війська у разі загострення воєнно-політичної ситуації довкола Запорожжя.

Організація розвідувальних заходів в інтересах застосування військової сили здійснювалось на підставі існуючих розвідувальних відомостей. Український історик Д.Яворницький у своїх працях також звертає увагу на те, що на відміну від загальної Військової Ради (на якій були присутні майже всі козаки) для вирішення секретних питань окремо збиралась старшинська рада.

У плануванні розвідки безпосередньо брали участь військовий писар, військовий осавул та військовий товмач. Разом з тим, враховуючи широке коло обов’язків цих посадових осіб, вони здійснювали тільки загальну організацію й планування заходів розвідки й контррозвідки. Зокрема, військовий осавул займався організацією й управлінням розвідувальною діяльністю ко­зацьких загонів на кордоні Запорожжя. Спільно з військовим довбишем він здійснював взаємне інформування керівництва Січі про діяльність іноземців на території Запорожжя. На підставі інформації, яка надходила від різних джерел, організовувалось приховане спостереження за ними. Військовий писар збирав розвідувальні відомості від різних джерел. Знаючи декілька мов, перекладав найбільш цікаву інформацію, яка надходила від іноземців, опрацьовував її, аналізував та доповідав отримані дані кошовому отаману.

Для виконання завдань розвідки в Запорозькому війську були введені у XVII ст. посади товмачів (перекладачів). Відповідна мовна підготовка дозволяла товмачам переглядати майже всі іноземні документи, які надходили до Запорозької Січі, та виконувати розвідувальні завдання в іноземних державах.

З метою упередження та виключення несподіваних нападів противника як із суші, так із моря керівництво Січі створило мережу інформаційного забезпечення. Головними завданнями цієї мережі було здійснення збору відомостей щодо діяльності військ противника та виявлення ознак зовнішніх загроз для Запорожжя. В мирний час це досягалось веденням розвідки силами агентурної розвідки й силами бойового чергування (силами прикордонної охорони), у воєнний час – органами агентурної розвідки, прикордонними силами та спеціально створеними органами зі складу штатних підрозділів.

Чисельність та активність козацької розвідки залежала від воєнно-політичної обстановки в суміжних країнах. Наприклад, на початку 50-х років XVIII ст. кількість козаків, які здійснювали охорону та розвідку на кордонах Війська Запорозького становила 773 особи. Із зростанням турецької загрози наприкінці 60-х років XVIII ст. (станом на 4 вересня 1769 р.) чисельність запорозьких козаків, які забезпечували охорону кордонів Війська Запорозького на південному напрямку, складала 1274 особи.

Відсутність штатних розвідувальних підрозділів в Запорозькому війську та органів управління їх діяльністю сприяла тому, що завдання розвідки виконувалися також найбільш підготовленими, досвідченими козаками, якими комплектувалися розвідувальні органи. В результаті чого структура воєнної розвідки Запорозького війська не мала чітких форм і ознак. Разом з тим аналіз виконання функціональних обов’язків козаками різних рівнів, насамперед осавула, писаря й товмача, свідчить про те, що вони за своїми посадами могли залучатись, прямо чи опосередковано, до організації розвідувального забезпечення.

До органів управління розвідкою був віднесений керівний склад Запорозького війська (не нижче куреня), військова старшина, товмач та осавули; до органів обробки інформації були віднесені писарі (узагальнення відомостей), осавули (обробка інформації, яка надходила безпосередньо від розвідувальних органів) та товмачі (поточний аналіз інформації); до органів добування розвідувальної інформації (розвідувальні органи та агенти за кордоном).

Для виконання завдань розвідки могли створюватись такі розвідувальні органи:

-розвідувальний загін (РЗ). Призначався для здобування розвідувальних відомостей на напрямках дій головних сил під час здійснення походу. РЗ створювався чисельністю до 100 осіб та діяв на відстані від 6 до 15 км попереду основних сил;

-розвідувальний роз’їзд (РР). Призначався для ведення розвідки на кордонах запорозьких земель та під час походу. Під час походу роз’їзди висилались від головних сил або діяли від розвідувального загону на відстані до 6 км. Склад роз’їзду – від 5 до 10 осіб;

-роз’їзні козаки (РК). Призначались для безпосереднього огляду місцевості й окремих об’єктів. Висилались від розвідувального роз’їзду й діяли на відстані до 1 км. Склад – від 1 до 3 осіб;

-бекети (спостережні пости). Розташовувались уздовж південного кордону Запорожжя та призначались для ведення спостереження, своєчасного виявлення військ противника й оповіщення свого командування та місцевого населення. Склад бекету – 2-3 особи.

Для ведення спеціальної розвідки могли призначатись: 

-команди пластунів. Вони здійснювали розвідувально-диверсійну діяльність у тилу противника й на маршрутах висування його головних сил. Такі команди висилались для ведення розвідки у тил противника за декілька днів до виступу Запорозького війська в похід. Склад команд нараховував від 3 до 10 осіб;

-групи для проведення наскоків. Складались із штатних піхотних, кінних підрозділів або діяли в складі розвідувального органу. Склад групи – від рою до півсотні;

-групи для проведення засідки. Створювались із діючих розвідувальних органів (розвідувальних загонів, розвідувальних роз’їздів). У деяких випадках могли створюватись із штатних піхотних або кінних підрозділів.

групи для проведення вилазки. Створювались зі складу штатних піхотних або кінних підрозділів (найбільш досвідчені й підготовлені козаки). Склад групи – від рою до чоти. Усі групи могли посилюватись пластунами для здійснення диверсій та підвищення якості ведення розвідки.

“могили” – прототип сучасних “секретів”, завданнями яких було ведення розвідки на вірогідних напрямках появи військ противника, при виявленні якого сповіщалось місцеве населення й козацькі військові підрозділи. Склад “могили” – 2–3 особи.

Для ведення агентурної розвідки призначались секретні роз’їзди або агенти, які діяли на території противника або в стані його військ.

Слід зазначити, що органи агентурної розвідки були у підпорядкуванні кошового отамана й відповідних осіб, які залучались до організації розвідувальної діяльності, а органи військової розвідки підпорядковувались своїм безпосереднім командирам.

Залежно від мети походу й завдань Запорозького війська, козаками визначались розвідувальні завдання, які вирішувались шляхом висилання на невеликі відстані від головних сил спеціально сформованих підрозділів – прообразів сучасних розвідувальних органів. Головною метою таких підрозділів було своєчасне інформування командування Запорозького війська про стан маршрутів у смузі здійснення маршу та дій військ противника.

Під час здійснення походів Запорозьким військом основний зміст завдань розвідки противника полягав у завчасному виявленні його військ козацькими розвідувальними органами на маршруті руху головних сил. Це вирішувалось шляхом попереднього вивчення елементів побудови похідного або бойового порядку противника, характерних його особливостей (розміщення в бою кінноти, артилерії або піхоти); визначення швидкості висування й темпу розгортання військ противника, встановлення маршрутів, напрямків руху його колон.

Особлива увага приділялася своєчасному розкриттю місця розташування головних сил противника, наявності в його бойовому (похідному) порядку артилерії й кінноти, місця головного пункту управління. Ретельно вивчався склад військ противника, способи управління ними, чисельність й озброєння, фізичний й моральний стан особового складу. Крім того, розвідці необхідно було визначити обсяги продовольчих запасів і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, уточнити відомості про проведені раніше бойові дії військ противника під час здійснення маршу, а також наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…

Джерело: http://gur.mil.gov.ua

ТАКОЖ ПЕРЕГЛЯНЬТЕ

Крылатые гусары Речи Посполитой

«На правом фланге неожиданно появилась плотная масса конницы, которая стала стремительно спускаться с холма. Внешний ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com