Букет із крупного калібру

Війна на Донбасі в черговий раз підтвердила вирішальну роль артилерії в ході бойових дій. І це при тому, що на основі досвіду локальних війн останнього десятиліття багато західних експертів стали заявляти мало про не про «занепад століття артилерії».

Правда, варто відзначити, що після вересня 2014 року війна на Донбасі перетворилася на позиційну мало не в стилі Першої Світової і тут на перший план вийшла саме артилерія. В ході ж літньої кампанії хоча артилерія і відігравала важливу роль, проте дуже часто не встигала реагувати на локальні зміни лінії фронту, та багато в чому її успіх залежав від професійних дій піхоти, з чим у нас були певні проблеми.

Боги без війни

У 2014 році в бойовому складі ЗСУ було дві окремі артилерійські бригади:

– 26-я в м Бердичів (Житомирська область). На озброєнні 36 САУ «Мста-С», 18 «Гіацинт-С», 12 протитанкових гармат МТ-12 “Рапіра”;

– 55-я в м. Запоріжжя. На озброєнні 54 гармати 2А65 “МСТА-Б”, 12 протитанкових гармат МТ-12 «Рапіра».

До цього варто додати два полки реактивної артилерії – 15-й РЄАП з РСЗВ «Смерч» і 27-й з РСЗВ «Ураган» (в кожному по 3 реактивних дивізіонів, всього 36 пускові установки). По лінії ГРАУ також проходив єдиний полк, озброєний тактичними ракетами «Точка-У».

Була артилерія і безпосередньо в складі семи механізованих, двох танкових, однієї гірсько-піхотної, трьох аеромобільних та однієї повітряно-десантної (25-а) бригади. Бригадні артилерійські групи були озброєні досить строкато – так, в 25-й ОВДБр це були САУ 2С9 «Нона», у інших аеромобільників самохідної артилерії не було – тільки дивізіон гаубиць Д-30. Ще більш складною була ситуація в інших бригадах. Так, в танкових в бригадній артгрупі значився дивізіон САУ 2С3 «Акація» (18 машин) та реактивний дивізіон з 18 БМ-21 «Град». На озброєнні 128-й гірськопіхотної бригади був дивізіон САУ 2С1 “Гвоздика”.

«Найрізномастною» була артгрупа 51-ї механізованої бригади, на озброєнні якої стояли як САУ 2С1 «Гвоздика», так і 2С3 «Акація». Озброєння артгруп інших шести окремих механізованих бригад (24-ї, 28-ї, 30-ї, 72-ї, 92-ї і 93-ї) було стандартним – дивізіон САУ 2С3 «Акація» і рекатівний двіізіон на БМ-21 «Град».

Варто зазначити, що у порівнянні з іншими родами військ підготовка артилеристів в ЗСУ за роки незалежності погіршилася незначно. Адже в якийсь момент в Міністерстві Оборони України більш раціональним і дешевим способом утилізації боєприпасів радянського виробництва був визнаний відстріл. Тому артилеристи (причому виключно буксирувана артилерія, з «самоходчиками» було складніше), на відміну від тих же танкістів, з полігонів що називається «не вилазить» – за настріл стволів хвилюватися не доводилося – снарядів було на зберіганні більше, ніж достатньо. Фактично потрібен був мінімум палива для тягачів і все. Крім того, не бракувало й свідомих офіцерів – за часів Союзу на території УРСР було відразу два артилерійських училища і вчилися там зовсім не представники околиць імперії, а майже виключно росіяни й українці.

Тому незважаючи на всі проблеми з технічним станом (насамперед САУ) з початком війни на Донбасі артилерія виявилася в змозі виконувати поставлені командуванням завдання.

Реалії війни

Уже під час звільнення Слов’янська і Краматорська широко використовувалася як буксирована, так і реактивна артилерія. Причому якщо бригадні артгрупи використовувалися в зв’язці зі «своїми» бригадами, то окремі артбригади використовувалися як засіб посилення на конкретних напрямках, тому були «розсмикані» мало не по-батарейно.

Важкі РСЗВ «Ураган» і «Смерч» використовувалися виключно за вказівкою командування сектора, а «Точки-У» взагалі були особистим резервом начальника Генерального Штабу і кожне застосування санкціонувалось безпосередньо з Києва.

З розгортанням повномасштабної війни, бойовики стали активно використовувати перш за все реактивну артилерію для ведення контрабатарейной війни. Розгорнуті практично в голому степу наші артилеристи виявлялися легкою мішенню. Так було, наприклад, на початку липня в районі Красного Лиману, коли в результаті точкового артилерійського удару були знищені відразу 6 гармат 2А65 “Мста-Б” 55-ї артбригади.

Чималі втрати артилеристи понесли в прикордонних боях. Тут перш за все постраждала матчастина 24-ї та 72-ї механізованих, а також 79-ї аеромобільної бригади та 25-ї повітряно-десантної. У останньої втрати «Нон» в боях за Шахтарськ були настільки великі, що в терміновому порядку бригадна артгрупа була переозброєна, як і аеромобільні бригади, на буксирувані гаубиці Д-30.

Ці втрати (причому не тільки знищені, а й просто кинуті) змусили шукати термінову заміну – в результаті дуже скоро на фото і відео з фронту замиготіли зняті зі зберігання гаубиці Д-20.

Досить серйозні втрати понесла наша армія і при відбитті російського вторгнення в серпні 2014 року під Іловайськом. Так, під Старобешевим та Маріуполем бійці 55-ї бригади кинули як мінімум 9 гармат 2А65 “Мста-Б”. Однак ці втрати не йшли ні в яке порівняння з тим, який внесок зробила артилерія у відбитті наступу. В деякі дні були моменти, коли тільки дії артилерії зупиняли росіян він подальших кроків. Так було в кінці серпня, коли для забезпечення виходу угруповання з-під Іловайська всі відомі місця концентрації російських підрозділів були накриті усіма вогневими засобами – від «Точок-У» до «Смерчів» та «Градів».

До сих пір невідомо, скільки російських контракників та строковиків загинуло в знищеному таборі в Старобешівському районі, скільки загиблих було в колоні під Новоазовськом.

Новий «букет» великого калібру

Підписання Мінських угод у вересні 2014 року дозволило нашим збройним силам «прийти в себе». Побачивши ефективність застосування артилерії, великі зусилля стали докладати до відновлення і модернізації артилерійського парку ЗСУ.

Так, на озброєння знову були прийняті потужні 203-мм САУ 2С7 «Піон» (пішли на озброєння нової (43-й) артбригади. Почалося формування ще трьох нових артбригада: 40-й в Миколаївській області, 44-й в Тернополі і 45- й в Яворові. За штатом їм були покладені два дивізіони 2А65 “Мста-Б”, дивізіон 2А36 «Гіацинт-Б» і протитанковий дивізіон з МТ-12 «Рапіра».

Формування на базі колишніх батальйонів територіальної оборони нових механізованих і мотопіхотних бригад зажадало відновлення додаткової кількості артилерійських засобів. При цьому САУ 2С1 «Гвоздика» йшли на озброєння механізованих бригад (53-й і 54-й), мотопіхотні отримали буксирувана артилерію у вигляді Д-20 і Д-30. Була також організована окрема артилерійська група в складі берегових частин військово-морського флоту.

У військах активно почав використовуватися досвід літньої кампанії 2014 року – артилеристи вчилися швидко змінювати позиції після відкриття вогню, стала відпрацьовуватися тактика спільного застосування окремих батарей. Причому це відбувалося не тільки на полігонах – саме завдяки активному застосуванню артилерії бойовикам не вдалося взяти Донецький аеропорт восени 2014 року. Вони самі зізнавалися в величезній кількості втрат і ще більш набутому професіоналізмі українських «богів війни».

У той же час поступово відбувався і якісний ривок – так, на озброєнні з’явилися рухливі контрбатарейні РЛС, передані США, БПЛА, що масово стали застосовуватися (переважно волонтерські) для коригування артилерійського вогню.

Все це дозволило артилерії зіграти величезну, якщо не основну, роль в зимовій кампанії 2015 року за Дебальцеве. Наявність великого угруповання поза «дебальцевською кишенею» дозволяло командуванню парирувати удари на основних напрямках. Проблеми виникали на «далеких рубежах», куди ствольна і самохідна артилерія від Світлодарська просто фізично не діставала. Спроби використовувати «Точки», наприклад, в Логвиновому були вкрай неефективними.

З іншого боку, тільки після того як в район були підтягнуті артилерійські частини російської армії (наприклад, на САУ «Мста-С») і подавлена ​​бригадна артгрупа 128-й гірсько-піхотної бригади, бойовики змогли почати наступ та видавити ціною величезних людських втрат наше угруповання з позицій.

Після лютого 2015 року війна на Донбасі набула позиційного характеру, в якому основну роль відіграє артилерія. І це при тому, що формально діють Мінські домовленості про відвід озброєнь з калібром понад 100 мм від лінії розмежування.

Підбиваючи підсумки застосування української артилерії в ході війни на Донбасі, не можна не відзначити, що за три роки війни українські артилеристи отримали величезний досвід у застосуванні артилерії в умовах позиційної війни. І «бог війни» залишається одним з ключових інструментів в ході війни на Донбасі, завдаючи противнику серйозних втрат: за деякими даними близько 80% знищених бойовиків за 2015 – 2017 рр. – від ударів нашої артилерії.

Джерело: narodna-pravda.ua (автор – М.Жирохов)