Про патрони, зраду і війну, яка нас не стосується

Україна не може власними силами забезпечити свої потреби у набоях – за більше ніж 2 роки війни ми використали левову частку запасів і закупаємо зараз патрони, у тому числі закордоном.

Частина 1. Патрони і зрада

Щоб розуміти – остання закладка набоїв на наші склади була у далекому 1983. Термін зберігання капсулів – 12 років, пороху – 25 років. Пройшло вже 33 роки, більшу частину ми вже вистріляли, а за якість тих, що залишились, ніхто не буде ручатись.

Он, наприклад, нещодавно було декілька випадків, коли випущена з міномету міна не пролетіла і половини відстані і влучила по своїм же. Добре, що нікого не вбила, а лише поранила.

Є у нас два заводи – у Вінниці і Луганську. Вінниця не може забезпечити всі наші потреби, а на Луганському патронному окупанти зараз роблять набої для «лнр». Щоб якось забезпечити власні потреби купляємо ми набої і закордоном – наприклад бронебійно-запальний патрон калібру 12,7 за 595 грн за одиницю.

І тут з’являється український бізнесмен, який пропонує – я можу налагодити виробництво патронів. Ціна буде у 3-4 рази менша, автоматичний станок робитиме 140 патронів у хвилину, а всього зможу виробляти близько 40 млн патронів калібру 7.62 і 5.56 у рік.

Грошей мені від держави не треба, станки я майже купив, про інфраструктуру сам подбаю, порох і капсулі, які ми раніше купляли у Росії, я буду купляти і завозити сам, дайте лише працювати і ось вам перша пробна партія вже зараз (ставить на стіл).

Вищі посадові особи його підтримують, висловлюють подяку, йдуть на зустріч, зі всіма відомствами все погоджено. І у цей самий момент у гру вступає ні ФСБ і не СЗР РФ, а наша шановна Служба експортного контролю, яка не може видати дозвіл на ввезення в Україну станків – тягнуть місяці з періодичним запитом надати якусь довідку.

Ну а навіщо, у нас що, війна два роки йде?

Частина 2. Зброя і зрада

У березні 2015 року було скасовано ліцензування виробництва зброї. Іншими словами, на сьогодні вам не треба мати дозвіл від держави, якщо раптом захочете збирати автомати Калашникова у себе на балконі.

І хоча така діяльність більше не регулюється «Законом про ліцензування», вона тим не менш регулюється статтями 262, 263 та 2631 Кримінального кодексу України.

Чисто теоретично новому виробнику зброї, який не встиг отримати ліцензію, може загрожувати від трьох до дванадцяти років ув’язнення тому, що у нього немає «передбаченого законом дозволу».

Як його отримати? А ніяк – цей вид діяльності більше не ліцензується. А покарання за виробництво зброї без цього дозволу передбачено.

От і виходить, що боєприпаси виготовляють тільки діючі “зброярі”, ніякої конкуренції, ціни – на рівні світових і т.д.

Замість розрахунків, обґрунтувань та конкурентного відбору дається універсальна відповідь – “У нас йде війна”.

Джерело: http://zbroya.info/