Розвідувально-диверсійні дії під час операції “Буря в пустелі”.

До початку активних бойових дій, в зону Перської затоки були перекинуті сили спеціальних операцій США, Франції та Великобританії чисельністю близько 5 тисяч бійців! А вже ближче до кінця операції їх кількість сягнула майже 10 тисяч! Абсолютно природньо э те, що основу ССО США складали зокрема: три батальони “зелених беретів”, полк “рейнджерів”, загін “Дельта”, військові спецпідрозділи ВПС та ВМС (зокрема славнозвісні “морські котики” NAVY SEAL).

Дії  підрозділів спецпризначення та сил спеціальних операцій союзників проти Саддама Хусейна в зоні військового  конфлікту координувало Командування спеціальних операцій об’єднаного Центрального командування США. Головною задачею якого було планування та проведення операцій самого широкого спектру дій та характеру виконаних завдань. Доречі розгортання військових частин та підрозділів спецназу основних країн-союзниць у війні проти Іраку на території Саудівської Аравії розпочалось вже після вторгення іракців до Кувейту, але вже у серпні 1990 року.

Як свідчать іноземні військові аналітики, успіх повітряної фази операції “Буря в пустелі” (це перша фаза, другою була – удар сухопутних сил) був багато в чому забезпечений діями спецпідрозділів в т.ч. повітряних командос військово-повітряних сил США – 1-го крила спеціальних операцій. Бійцям сил спеціальних операцій альянсу вдалось в ніч на 17 січня 1991 року (день початку операції “Буря в пустелі”) знищити значну частину РЛС Іраку та його ракетних пускових установок ППО, чим була створена значна “яма” у радіолокаційному просторі системи протиповітряної оборони Саддама Хусейна.

Важливим завданням американських «зелених беретів» та британських SAS був пошук і знищення іракських мобільних ракетних комплексів «Скад», що переміщалися переважно по основних шляхах постачання. В ході її виконання сили спеціальних операцій блокували шляхи постачання, виводили з ладу комунікаційні лінії, а в разі виявлення самих ракетних пускових установок – знищували їх. Нажаль точних даних про загальну кількість знищених комплексів «Скад» поки немає. Проте відомо, що 27 лютого 1991 року, коли іракці були вже близькі до капітуляції, патруль «зелених беретів» засік скупчення не менше 26 установок «Скад», які готувалися завдати останнього удару по Ізраїлю. Координати цілей були передані на базу, і ракетне угруповання іракців знищила авіація багатонаціональних сил (БНС).

Командування спеціальних операцій військово-морських сил США представляли три розвідувально-диверсійних загони SEAL (“морські- котики”), три групи спеціальних катерів, три групи спеціальних підводних транспортних засобів, підрозділи забезпечення і обслуговування. Вони залучалися для розвідки узбережжя Кувейту та Іраку, уточнення навігаційно-гідрографічних умов на підходах до узбережжя, пошуку мінних загороджень та їх розмінування, для боротьби з іракськими розвідувально-диверсійними групами, що проникали на узбережжя вже Саудівської Аравії, запобіганню підводних диверсій в саудівських портах і на стоянках кораблів. До завдань підрозділів «морських котиків» входили диверсії на об’єктах іракської берегової охорони, участь у порятунку екіпажів збитих над морем літаків і вертольотів, а також навчання сил спецпризначення кувейтського і саудівського флотів.

Показовими дії і підводних диверсантів з розвідки іракських мінних полів та їх наступного знищення. Після того як один з американських ракетних кораблів підірвався на акустичній міні, перед бойовими плавцями була поставлена ​​задача уточнити межі іракських мінних полів. Для виявлення мін підводні плавці використовували підводні транспортувальники, оснащені доплеровскою навігаційною системою і високочастотною гідроакустичною станцією. Про ефективність їх дій можна судити хоча б по тому, що в період з 30 січня по 15 лютого 1991 року тільки водному з районів біля узбережжя Кувейту бойовими плавцями була очищена від підводних мін акваторія площею приблизно 27 квадратних миль. При цьому вони підірвали за допомогою детонаційних зарядів 25 мін.

Однією із важливих задач, що вирішуються підрозділами спеціального призначення військово-морських сил США, була розвідка системи протидесантной оборони узбережжя, займаного іракськими військами. Справа в тому, що при плануванні військових дій в зоні Перської затоки американське командування допускало можливість проведення морської десантної операції в тилу іракських військ. «Морські котики» висаджувалися на берег двома способами. Перший передбачав використання для цих цілей підводних транспортувальників, а другий – швидкохідних катерів з подальшою пересадкою бойових плавців на надувні човни типу «Зодіак». Висадившись на берег, «морські котики» проникали всередину території ворога і вели розвідку, наближаючись майже впритул до його позицій та до маршрутів патрулів. Розвідників вразила продумана і добре обладнана в інженерному відношенні система противодесантной оборони іракського узбережжя!

Розвідувальна інформація, яка була добута бойовими плавцями, а також наявні відомості про плани іракського керівництва використовувати вогняні бар’єри з палаючої нафти, а можливо, і хімічну або бактеріологічну зброю сприяло тому, що союзне командування відмовилося від проведення морської десантної операції. За розрахунками, висадка з моря призвела б до невиправдано високих втрат, які було не порівняти із можливими досягнутими результатами. Тоді ж і було прийнято рішення про введення в оману іракського військового командування щодо проведення морської десантної операції для відволікання частини його сухопутних військ на прибрежний напрямок у Перській затоці. Вирішальна роль в імітації висадки морського десанту відводилася саме американським NAVY SEAL.

У ніч на 24 лютого 1991 р дві групи «морських котиків» на чотирьох швидкісних катерах вийшли з бази Рас-ель-Мішаб. Пройшовши уздовж узбережжя близько 60 миль за годину, катери лягли в дрейф приблизно в 10 милях від порту Міна-ель-Сауд. Тут вісім бойових плавців з двох катерів спустили на воду надувні човни, завантажили туди необхідне спорядження і попрямували до берега. За півкілометра від берегової лінії вони занурилися в воду і далі йшли самостійно. Кожен з них мав при собі 8 кг пластикової вибухівки С-4, детонатори, таймери, сигнальні буї та добовий раціон харчування. Вийшовши на берег, коммандос розосередилися по узбережжю приблизно в 20-25 м один від одного. Упевнившись, що поблизу немає ворожих вартових, вони просунулися вглиб узбережжя ще на 50 м, після чого заклали вибухівку поряд із різними об’єктами протидесантної оборони. Таймери були встановлені на вибух через 2 години. Нечутно відійшовши назад, бойові плавці знову занурилися у води Перської затоки, де попутно встановили сигнальні буї. Коли розвідники-диверсанти повернулися на надувні човни, вони запустили мотори і попрямували до своїх катерів.

У той же час друга група бойових плавців на двох катерах непомітно підійшла до берега. Тут катери набрали повну швидкість і пронеслися вздовж позицій іракських військ на узбережжі, відкривши по них шквальний вогонь з крупнокаліберних кулеметів та гранатометів, що повинно було імітувати початок вогневої підготовки до висадки. Практично одночасно пролунали вибухи 8-кілограмових пластидних бомб, які були закладені першою групою спецназівців. Цим мало створюватися враження про роботу саперних груп на березі які вже руйнували протидесантні загородження. Були також уведені в дію сигнальні буї, які імітували позначення проходів для військ десанту.

Трохи пізніше загони «морських котиків» провели розвідувально-диверсійні дії на островах Файлака і Бубіян, кілька груп «відзначилися» в районі Умм-Каср. В результаті цих ретельно продуманих і професійно проведених бойовими плавцями акцій у іракського командування створилася повна впевненість в тому, що багатонаціональні сили готуються до проведення морської десантної операції. Кілька іракських дивізій в самі вирішальні часи наступу багатонаціональних сил на Ірак залишилися на узбережжі, чекаючи висадки десанту – якого навіть не планувалось…

Висаджуючись на берег із підводних човнів і катерів, «морські котики» вирішували також ще одну дуже важливу задачу: вони наводили на цілі авіацію багатонаціональних сил. Бойові плавці вели при цьому спостереження за позиціями іракських військ часом по кілька днів! Прибуваючи в призначене місце вночі, розвідники-диверсанти відривали в піску неглибокі окопчики і накривалися маскувальною сіткою. Виклик і наведення авіації на виявлені об’єкти проводилися з використанням портативних радіостанцій, приладів лазерного підсвічування цілей, радіомаяків та різноманітних датчиків. При цьому коммандос розташовувалися, як правило, на незначній відстані від цілей для атаки, щоб достовірно оцінювати результати ракетно-бомбових ударів авіації, а при необхідності і коректували їх.

p.s. Психологічна “операція”.

Перед початком наземної фази повітряно-наступальної операції 8-я ескадрилья спеціальних операцій ВПС США надала істотну допомогу американській морській піхоті в подоланні зони мінних загороджень на іраксько-кувейтської кордоні, які вважалися головною перешкодою для наступаючих військ.

Льотчики запропонували зробити проходи в мінних полях за допомогою вибуху потужних (майже шести тонних) бомб, відомих під назвою «Дейзі Каттер» (бомби цього типу застосовувалися у В’єтнамі для розчищення ділянок під аеродроми і посадочні майданчики). З огляду на сильний психологічний ефект від самого вибуху, американські фахівці психологічної війни вважали за можливе використовувати його для впливу на ворога. Одночасно на позиції іракців були скинуті тисячі листівок, в яких говорилося, що в разі відмови скласти зброю на них чекає зустріч з «найбільшою бомбою в світі».

Бомба була скинута вранці 7 лютого 1991, і сила вибуху була такою, що боєць британської SAS, який перебував далеко в пустелі, радирував на базу: «Янкі тільки що використали в Кувейті ядерну бомбу!». Психологічний ефект перевершив всі очікування. Почалася масова здача в полон іракських солдатів. З ними в руки американців потрапила карта всіх мінних полів на кордоні з Кувейтом, що дозволило морській піхоті успішно подолати небезпечний рубіж.

Військово-патріотичний центр “3-й полк”.