Головна / Статті / Військова тема / Якби все залежало від військових та народу — ми б щодня бачили наближення кінця війни

Якби все залежало від військових та народу — ми б щодня бачили наближення кінця війни

Інтерв’ю головного інструктора військово-патріотичного центру “3-й полк”, старшого сержанта ЗСУ Ткачука Дмитра для інтернет-ЗМІ vidomosti-ua.com про службу в збройних силах нашої держави.

Дмитро Ткачук — досвідчений військовий. У Збройних силах із 1997 року. Пройшов миротворчі місії в Іраку та Косово. Потім — участь в АТО. Наразі несе службу у військовій частині міста Ковеля. Наша розмова про те, чим відрізняється війна в Україні від збройних конфліктів в інших державах, як змінилася українська армія за останні роки та що повинен робити кожен з нас, аби пришвидшити день перемоги.

— Чому вирішили пов’язати життя з військом?

— На рішення стати військовим вплинув старший брат, який, окрім строкової служби, брав участь у миротворчій місії в Сараєво. Я неодноразово уявляв, як поїду за кордон у миротворчу місію. Саме тому військову службу  розпочав у 25-й повітряно-десантній бригаді, яка на той час дислокувалася в місті Болграді.

На початку 1999 року мені пощастило, і я був відібраний для проходження курсів заступників командирів взводів із поглибленим вивченням англійської мови в Київському інституті сухопутних військ. Після закінчення цих курсів я став одним із шести кандидатів для навчання в США.

Умовою поїздки на навчання було підписання контракту на три роки, що я зробив не вагаючись. Можливість побачити світ і одночасно займатися улюбленою справою — це шанс, який я не хотів втрачати.

— Ви також брали участь у миротворчих місіях. У яких саме?

— Після повернення зі Сполучених Штатів нас перевели для подальшого проходження служби в Українсько-польський миротворчий батальйон, що розміщувався в м. Яворів на базі 24-ої механізованої дивізії. Саме з цим батальйоном я був двічі в Косово в 2000 і 2002 роках, терміном по року кожна місія.

Наприкінці 2003 року частину батальйону було направлено до Володимира-Волинського, де формувався 63-й окремий механізований батальйон для участі в стабілізаційній місії в Республіці Ірак. В Іраку ми були з лютого по жовтень 2004 року.

НА СХОДІ В НАС Є ВОРОГ, ЯКИЙ ПРИЙШОВ НА НАШУ ЗЕМЛЮ

— Чи відрізняється війна на сході України від бойових конфліктів у інших країнах?

Війну на сході України важко порівняти з будь-яким військовим конфліктом, в яких я брав участь. Адже завдання миротворців зовсім інші: патрулювання території для показу присутності миротворчих військ, супроводження конвоїв, служба на блок-постах, щоб не допустити провезення зброї та для контролю за переміщенням населення. Велика рідкість, коли під час виконання завдань були спроби знищити миротворців. Так було в Косово.

Натомість в Іраку, можу впевнено сказати, я себе миротворцем не почував. Ця місія була просто намаганням стабілізувати конфлікт. З одного боку було місцеве населення, з іншого — війська Коаліції.

Так, наші хлопці гинули, виконуючи поставлені завдання, але гинули вони на чужій території. Психологічно миротворці розуміють, що перебувають на чужій землі, перебувають серед народу з чужими правилами та традиціями, до яких потрібно адаптуватися. Суть присутності миротворців полягає в допомозі місцевому населенню у вирішенні конфлікту, хоча і зі зброєю в руках. Зброя  там потрібна лише для захисту, а не для знищення.

Війни в інших країнах велися в основному із застосуванням стрілецької зброї або застарілої техніки. На Сході ж проти нас веде війну противник із сучасною зброєю: системами «Град», танками, САУ. Сепаратистам на допомогу прийшли професійні військові з Російської Федерації, які, крім участі в бойових діях, навчають охочих знищувати українців.

На Сході в нас є ворог, який прийшов на нашу землю. І прийшов він не просто забрати територію, а вбивати. Тому тут потрібна краща психологічна підготовка та розуміння того, що ворог буде стріляти саме в тебе, а не в когось іншого. Більшість просто не готова воювати, і це зрозуміло. Не всі можуть бути військовими. Як не всі можуть бути лікарями чи пілотами.

Ми багато чули про «гібридну війну», але для військових це просто війна, де вбивають. Щодо місцевого населення, то воно дійсно перебувало під впливом російської пропаганди. Неодноразово нас називали фашистами чи антихристами. Але потрохи все змінюється.

ВІЙНА НА СХОДІ ЗМУСИЛА ДЕРЖАВУ ПЕРЕГЛЯНУТИ СТАВЛЕННЯ ДО ВІЙСЬКОВИХ

— В останні місяці актуальним стало питання контрактної служби в ЗСУ.  Чи варто йти на контрактну службу, а якщо йти, то куди краще всього?

— Військова служба за контрактом — це можливість мати державну роботу зі стабільною зарплатою та соціальними гарантіями, такими, як оплачувана відпустка та безкоштовне медичне обслуговування, 5-денний робочий тиждень, безкоштовне харчування. Усе це робить професію військового конкурентоспроможною на ринку праці.

Цьогорічне підвищення заробітної плати (тепер солдат отримує від 7 тисяч гривень) дає контрактникам впевнено почуватися в час економічної кризи в країні. Так, багатьох зараз лякає перспектива служити в зоні АТО, але бути військовим — це означає бути готовим воювати проти ворогів України. Саме для цього створені Збройні сили України. Тому бути контрактником — це почесно.

Війна на Сході змусила переглянути ставлення до військових як державу, так і народ. В особливий період було спрощено умови прийняття на військову службу за контрактом. Тепер, наприклад, можуть укладатися короткострокові контракти до закінчення особливого періоду. Хлопці з базовою загальною середньою освітою також мають можливість піти до війська. Раніше тільки юнаки з повною загальною середньою освітою і вище мали право бути кандидатами на військову службу за контрактом.

Крім того, спрощена процедура прийняття на військову службу через військові комісаріати. Не забуваємо також про можливість побудови військової кар’єри під час проходження служби. Я, наприклад, розпочав із посади рядового строкової служби з зарплатою 18 грн у 1997 році. Підписав контракт я вже молодшим сержантом з платнею в 180 грн у 1999 році. Зараз я старший сержант з зарплатою понад 8 тисяч гривень. І я не хочу зупинятися на досягнутому.

Знайти роботу в наш час дуже складно, тому військова служба за контрактом — це можливість мати стабільну, добре оплачувану роботу. Це можливість навчитися користуватися зброєю та військовою технікою для захисту своїх рідних і своєї рідної землі, що важливо в нинішній складний час. Це можливість приєднатися до військового братерства, яке стоїть на сторожі незалежності та територіальної цілісності України.

Куди піти на контракт, залежить від власних бажань. Існує багато військово-облікових спеціальностей — як військових (стрілець, кулеметник, снайпер, гранатометник), так і суміжних із цивільними спеціальностями (електрозварник, водій, кухар та інші). Кожен може знайти собі посаду за своїми навичками або здобути нові.

— Які, на вашу думку, переваги контрактної служби над мобілізацією?

— Мобілізацію я можу порівняти зі строковою службою. Примус іти на військову службу завжди негативно впливав на якість підготовки військовослужбовців. Хлопці просто чекають на закінчення терміну служби. Низька мотивація та небажання навчатися військовій справі призводить до великих втрат.

У першу хвилю у військо пішло багато добровольців, які були вмотивовані, особливо після подій на Майдані. Багато пішли в добровольчі батальйони. Лише ті, хто відчув, що їхнє місце в армії, підписали контракти. На мою думку, на контракт повинні йти саме такі люди.

У моєму розумінні, сучасний контрактник — це професійний військовослужбовець, який вивчає військову справу та готовий виконати поставлені йому завдання в будь-якій точці світу, відстоюючи інтереси свого народу.

САМЕ НАШ НАРОД ДОПОМІГ НАМ ЗУПИНИТИ НАСТУП ВОРОГА

— Часто в соцмережах та в ЗМІ доводиться читати чимало негативу про армію. Йдеться, зокрема, про брак речового забезпечення, невиплати заробітних плат, некомпетентність керівництва тощо. Чи є доля істини в цих звинуваченнях?

— Так, усе це було правдою, але стосувалося переважно браку речового забезпечення та відсутності повноцінної бойової підготовки, що в свою чергу призвело до некомпетентності командного складу різних рівнів. Цього не відбувалося в частинах, які постійно вдосконалювали свої військові навички на різних тактичних навчання. Тому не можна казати, що всі командири некомпетентні. Це буде неправдою.

Так, якісні речі ми купували самі, тому що розуміли, що служити потрібно, незважаючи на проблеми із забезпеченням, а не жалітися на Збройні сили чи Державу загалом. Затримок із виплатою зарплати я не пам’ятаю з 2000-го року. Платили стабільно та вчасно.

Коли почалося вторгнення, військовим на допомогу прийшов народ. Волонтери допомагали не тільки речами та харчами, а й закупівлею бронежилетів, приборів нічного бачення, біноклів, радіостанцій, тепловізорів, плели маскувальні сітки, купували бензопили, передавали «буржуйки», ремонтували техніку та багато іншого. Можу впевнено сказати, що саме наш народ допоміг нам зупинити наступ ворога.

Наразі ситуація змінилася. Забезпечення війська стало набагато кращим. Але ми завжди раді бачити волонтерів, від яких чекаємо чогось смачненького, домашнього, тому що харчування в польових умовах не відрізняється різноманітністю.

— Чи можете порівняти стан української армії два роки тому та сьогодні?

— Це небо і земля. За два роки наші Збройні сили відновили та наростили свою міць. Окрім кращого матеріального і грошового забезпечення, у державі запрацювали заводи оборонного комплексу.  Почали проводити постійні польові вишколи та навчання з бойової підготовки. Професійні військові, як свої, так і іноземні, діляться з нами бойовим досвідом, що в свою чергу додає впевненості в своїх силах та підтримці своїх бойових побратимів. Військовослужбовці насправді стали професіоналами своєї справи.

ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ДО ВІЙНИ ЗА СВОЮ ЗЕМЛЮ

— Чи змінила вас війна?

— Ні, адже я постійно готувався до таких подій. Участь у військових конфліктах в інших країнах загартувала мою психіку. Постійне вдосконалення своїх військових навиків дає мені впевненість у моїх діях у будь-яких ситуаціях. Я завжди готовий до війни за свою землю.

Чи страшно на війні? Так, тільки дурень не боїться. Але страх зникає, коли з’являється впевненість у своїх діях, які в свою чергу приходять із досвідом. У мене ніколи не було сумніву, хто наш справжній ворог ще з часів УНР.

— Як вважаєте, скільки ще триватиме ця війна? Що має робити кожен із нас, аби наблизити день перемоги?

— Якби все залежало тільки від військових та народу — ми б щодня бачили наближення кінця цій війні.

Для кожного громадянина України я порадив би позбутися рабської ментальності та пасування перед сильнішими. Ми — найдревніша нація світу. Ми не повинні жити в економічному ярмі, яке нам нав’язують зверху. Навчитися боротися за своє та для своїх. А головне — це виховувати дітей у дусі боротьби проти загарбників на основі фактів із історії України, визвольних повстань 1918–1925 років та боротьби вояків УПА. Знаючи свою історію, ми могли б не допустити повторення подій, які відбуваються сьогодні.

Слава Україні! Героям Слава!

Джерело: http://vidomosti-ua.com

ТАКОЖ ПЕРЕГЛЯНЬТЕ

Война в слепую

Связь всегда являлась и остается “нервной системой армии” и насыщение вооруженных сил современными средствами связи ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com