Головна / Статті / Авторські блоги / “Третій полк” та 14-й ОМБр
Керівник ВПЦ "3-й полк" із солдатами 14-ї ОМБр.

“Третій полк” та 14-й ОМБр

Із лютого 2016 року, інструкторський склад військово-патріотичного центру став задіяним у роботі по військовій підготовці бійців 14-ї окремої механізованої бригади, що дислокується на Волині. Варто сказати, що ми не тільки вчили солдатів тому, що знаємо і вміємо самі, але й спілкувались на військові теми із офіцерами які пройшли АТО і деякі речі, із наших розмов, брали собі на замітку, для того, щоб навчання наших військовослужбовців проходило якісно і головне результативно.

З чого почати? Напевно це найважче, оскільки хочеться сказати багато, але читати таке може бути нудно, тому напевно зупинюсь на головних речах та факторах у підготовці військовослужбовців 14-ї ОМБр.

Найперше, це те, що ледь не 90% новобранців бригади пройшли 2 основних підготовчо-тренувальних центри ЗСУ це «Десна» (на Чернігівщині) і «Дєвічкі» (Київська область), деякі були ще у одному тренувальному таборі на Західній Україні. Термін їх навчання від 3 до 5 місяців. Термін хоч і малий та все ж достатній, щоб зробити із них хороших бійців.

DSCN4495Але нажаль рівень їх підготовки бажає кращого. На запитання, що вони там робили і чим займались то відповіді як правило   викликали, ну певно здивування, щоб не сказати гірше. Їздили на БТРах, висаджувались із них і розгортались у цеп і йшли вперед. Стріляли із стрілецької зброї по мішенях, але більшість не знає результатів своєї стрільби оскільки мішені були паперові, і їх ніхто не ходив дивитись і всім ставили оцінку добре. Дехто стріляв із танків. Більшість пройшла випробування танком який проїздив над солдатом. Деякі стріляли із кулеметів навіть. Медицину проходили теоретично у класах і кілька разів мотали джгут один одному. Ну і далі в тому руслі.

Здавалось би не погано, але якби це було за 2-3 тижні, то це був би інтенсив і хоч куди не йшло. Але за 3-5 місяців, ці хлопці мали бути на тому рівні, на якому інструкторам ВПЦ «3-й полк» не довелось би починати все спочатку і показувати та вчити із самих основ.

Для прикладу відгук про Навчальний центр ЗСУ «Десна» датований лютим 2016 року одним із військових центру спеціальних операцій які там проходили підготовку (текст скопійовано один в один) – «11 день обучения мастерству профессии общевойскового снайпера в Сухопутном центре Десна. Впервые были произведены стрельбы с Ак -11 патронов, ПМ-3шт.  Для сего действа, необходимо было встать в 4 утра, чтоб проехать на поезде 10 км, пройти 5 км……и все в дождь со снегом.  Теперь наконец понимаешь какие реформы в нашей армии от руководства ССО и ВМФ. Прислать в Десну ВМФ МЦСО)) нас прислали, а тут нас не ждали!!! Люди в шоке что с нами делать)))
И об инструкторах))) присядьте)) Инструктора здесь мобилизованые, которое пришли с военкомата 3-5 месяцев всего в Десне))) 
Их ставят учить снайперскому мастерству тех кто в АТО с самого начала))А у некоторых людей это не первая войнушка) 
Большая просьба рассмотреть сложившуюся ситуацию и по возможности помочь……»

Другим фактором є те, що новобранці за свій час служби у 14-й ОМБр на полігоні відстрілялись нарешті фактично із усієї стрілецької зброї (АКС, СВД, ПКМ, ГП-25 інше), окрім того із важкого озброєння навчились стріляти (ДШК, РПГ-7 та деякі інші взірці), а саме головне, що командування частини і робить все, щоб солдати не тільки знали, але і уміли! Тобто зі слів солдат, в окремих розмовах, вони перебуваючи у бригаді вже навчились правильно прицілюватись, розуміти і вміти працювати із різною зброєю, правильно та ефективно нею користуватись, дотримуватись яких не яких правил безпеки у поводжені із нею, не лише стріляти – але й влучати у цілі як статично так і при переміщені по умовному «полі бою». Тобто більше, доступніше і якісніше ніж у навчальних центрах.

DSCN4328

Окрім того полігон 14-ї ОМБр обладнано професійно. Є напрямки для стрільби із крупнокаліберної зброї, для гранатометів і снайперських гвинтівок. Мішені для нічної і денної стрільби, які піднімаються і падають після влучень, мішені як ростові так і грудні, зараз вже наявні нарешті «попери» (не досконалі, але вже це великий +, що вони є), напрям і обладнання для метання гранат і т.д. Все це у дуже доброму стані і функціонує, а це вже заслуга командування частини, командира по бойовій підготовці та начальника полігону. Це не «хвальба» їм – це констатація факту, що люди займаються справою.

По-третє, зі слів багатьох солдатів, їх вчили одні одної речі одні інструктори, приїздили інші інструктора із інших частин або із АТО і вчили вже по іншому те, що ті вивчили із першими. А коли приїздили треті – ті могли взагалі розкритикувати 2 перших варіанти і показати свій третій як самий правильний. Багато було не стиковок і непорозумінь, багато офіцерів «пофігістів» і в тому ж дусі.

Це свідчить, що у нас  не має стандартизованого підходу до навчання наших солдатів. Не має школи інструкторів для військовослужбовців. Не має єдиної піхотної школи і підготовки як в тому ж Ізраїлі чи США. Мені здається, що базово потрібно вчити усіх по одних програмах. Тут зауважу, не тих програмах яким вже 30+ років, а сучасним і пристосованих до сучасних умов ведення нетрадиційної війни. Те, що в нас залишилось із часів СРСР в більшості своїй не підходить до тактичних та вогневих навичок загальноармійського бою де зустрічаються сотні танків, тисячі солдатів, сотні стволів артилерії в лісах чи степах і штурмують лінії окопів та ДОТів.

Сучасна війна вимагає сучасної підготовки та нових методів, які у нас нажаль практикують лише незначна частина підрозділів, більшість яких відноситься до ССО, ГУР і т.д.

Четверте, це те, що до лав армії приходять багато призовників які окрім комп’ютерних ігор, та соцмереж і звільнень по фізкультурі нічого не мають за плечима. Фізична підготовка на дуже слабкому рівні, я б сказав – первісному. Багато хто приходе із якимось своїми стереотипами відносно армії – дідівщина, побиття старшими, голодом у їдальнях, та фарбуванням бордюрів та листочків у відповідні кольори. Цим всім займалось 90% наших солдатів 23 роки незалежності України. Зараз новобранці бачать на свої очі, що це не так (я беру по 14-й ОМБр і розмов із солдатами). Звісно бувають і господарські роботи, і якісь «пацанські» казуси в казармах, але дідівщини не має, кормлять добре, більше часу проводять у навчанні та на полігонах, хоча багато з них кажуть, що хотілось би більше вчитись, щоб коли не дай Бог прийдеться бути «там» – знати і вміти як не тільки залишитись живим, але і виконати задачу та допомогти побратимам повернутись із завдання живими.

DSCN3799Приступаючи до інструкторської діяльності у бригаді, було зрозуміло, що це на 1-2 дні заняття, як було в багатьох випадках підготовки яку ми надавали і прикордонникам і добровольчим батальйонам і підрозділам територіальної оборони та іншим. Тому потрібно  було все перескладати та переформатувати підготовку на тривалий і більший термін і відповідно більш масивніший та розгорнутіший матеріал потрібно дати. Звісно, що все це на волонтерських засадах і безкоштовно…

Із лютого минуло вже 2 місяці із часу початку тренувань у бригаді. Через об’єктивні перерви у навчанні поки не все вдалось реалізувати із наміченого навчального процесу та встановлених мною термінів, але все йде у правильному напрямку.

У лютому та у дощовому березні працювали не лише на дворі але й у спортзалі частини, оскільки в солдатів комплектів уніформи, як би то сказати, не так «багато» як би хотілось і якщо намочить один то ходити буде майже ні в чому. Ось такі реалії, із взуттям трішки ліпше ситуація, але теж на низькому рівні. Тому як сказало командування частини так і зробили – спортзал, або коридор одного із корпусів. Для самих «азів» роботи із зброєю та статичних вправ з нею і такий «полігон» із стінами підійде. Коли погода дозволяла були на дворі. Мені не подобається таке розділення коли керує «погода», оскільки потрібно працювати в будь-яку і при будь-яких умовах, але, що ж поробиш?

DSCN3898Найперше з чого почали, це правила безпеки поведінки із зброєю. Елементарних 4 правила з яких солдати знали лише 2, інші 2 – «Ніхто не розказував»(с). Також зняли зброю із сторожового «стилю» на плечі за спиною, до такого який завжди швидше приводь зброю до бою – ремінь на шиї, зброя в районі грудей, ствол вниз, а ремінь підігнаний так, щоб було зручно вкладати приклад в плече і щоб він не тягнув голову стрільця вперед (бо такі випадки були під час тренінгів у моїй інструкторській діяльності).

Я для прикладу всім наказав під’єднати магазини, зняти запобіжники, задіяти затвор із умовним досиланням патрону і не ложити палець на спусковий гачок до певної команди про завершення тренування. На перших заняттях було близько 30-40 зауважень солдатам у роті, про палець на спуску. Як пішли далі, таких стало зауважень 10-12. Зараз лише поодинокі випадки, коли солдат кладе палець на спуск при роботі із зброєю, але все ж трапляються – ми із цим боремось. Ну і на правду треба сказати, що під час тренування все таки один боєць нажав на спуск під час роботи у стійці… звісно набоїв не було, оскільки тренування холосте.

З другого, що почали це з того, що забрали виставлений в сторону правий лікоть (для стрільця лівші –лівий) ближче до тулуба, робота стоячи більш фронтальніше і не на прямих ногах, а напівзігнутих. Спочатку то був «шок і паніка» у солдатів, що так не зручно, і бронежилет заважає так стріляти, але тепер такого майже і не знайдеш, кому так стріляти було не зручно.

DSCN4042До речі на одному із тренінгів, у квітні, серед солдатів бригади, один військовий при інших новобранцях хто поряд був розповідав, що лежав у шпиталі і там був один поранений то його поранили  у виставлений в сторону лікоть коли він стріляв із-за дерева. Я завжди повторю, що якщо звикнеш виставляти лікоть в сторону при веденні вогню, то в стресовій ситуації так само і зробиш, і не встигнеш подумати, чи треба його забрати чи ні.

Потім взялись за позицію з коліна. Більшість стріляє з коліна із стійки для спостереження на коліні. Ця позиція є дуже хиткою та для ведення вогню майже не годиться, але військові так стріляють. Довелось перевчати.

Позиція лежачи – тут як би все нормально більш-менш, але спробували займати таку позицію новими двома способами, які дозволили зменшити час на залягання для відкриття вогню, та зручності для солдата. Окрім того виявили і до сих пір усуваємо проблеми підняття військовослужбовця із землі з позиції лежачи на животі після завершення вогневого контакту, та декілька інших нюансів, але теж важливих і на які не звертають уваги при навчанні наших солдатів. А шкода…

А потім вже пішло навчання далі, перехідні позиції, досилання патрону слабою рукою, види і типи перезарядок, зміна магазину стоячи-з коліна-лежачи, ближній і дальній хват зброї, нюанси та аспекти кожної із позицій, прицілювання і т.д. і т.п., а попереду ще ого-го скільки! Тільки б встигнути все.

Здається мало, за перші 2-3 тижні? Але групи розбиті на день по 50-60 чоловік. І щоб всім пояснити і довести до розуміння «що я від них хочу» доводиться з кожним  працювати ІНДИВІДУАЛЬНО, а це час! Тому і доводиться працювати повільно, але це дає свої плоди. Солдати розуміють, що і для чого і кожного вислухають і дадуть відповідь. Але тих хто запитує, спочатку було мало, але після розмови із ними на їхній «хвилі» почались і питання та інтерес.

Як тільки було перше заняття із кожною із рот, починалось все із скепсису, потім солдатам ставало цікаво, а під кінець заняття уже DSCN4495проявлявся інтерес і сипались питання коли знову будуть тренування. Потім вже наступні заняття були одразу із інтересом, оскільки хлопці розуміли, що вчаться в першу чергу для себе.  Не на бали, не на штрафи, не для когось, а для себе. Ось уже 2 місяці і більшу половину солдатів і не згадати як вони раніше працювали, зараз вже новий стиль, нові навички які приносять результат! Як то кажуть перефразовано – «перевірено на полігонах». Але є і такі які ще не осягнули в повній мірі нову «науку», або ставлять до неї без жодного інтересу.

Часто на заняттях присутні були командири рот, командири взводів майже постійно на заняттях перебувають.

До речі про офіцерів та сержантів  теж можна сказати кілька слів. Більшість толкові мужики, були в АТО, із розумінням ставляться до курсів та тренувань із солдатами, самі цікавляться тим що демонструється дехто пробує і з солдатами теж стати в стрій та вчитись. Можна поговорити, розпитати, щось взяти і собі на замітку у командирів рот та взводів. Але є і такі, що вважають, що все знають і що те, що демонструється то повня хня, вони все бачили і все вміють, все знають. Що то пуста трата часу, все рівно куля чи снаряд не пожаліє нікого. На таке якось навіть переконувати, або доводити щось не хочеться. Слава Богу таких одиниці, більшість як я казав – адекватні та толкові мужики які розуміють, що це дійсно треба!

Дуже досвідчений офіцер, при чому справжній офіцер не лише по званню, підполковник Лавриненко, який ще сам солдатів вчить збирати і розбирати ДШК, як правильно прицілюватись і вести вогонь, ніколи не кричить на підлеглих, але якщо «доведуть» то тоді можна почути підвищений залізний голос Федоровича! Але завжди адекватно і по полочках, без безшабашної лайки на всіх і вся, але із вставкою «міцних» словечок.

Після теорії та холостих тренувань, проходять вже практичні дії на полігоні із веденням стрільби та на закріплення навчання. Інколи буває правда, що солдати забувають, що вчили і повертаються назад до закріплених навичок і тоді доводиться виправляти таких. Але часом і офіцери дають добро на «стару» школу, по якій вчились вони, але їх винуватити не можна оскільки по «новій» їх ніхто і не вчив до цих пір.

Попереду у нас ще багато різного, і теорії і практики, і тактики, і напрацювань, і фізо, і динаміки, і стрільб, багато часу потрібно якого не вистачає, теж стосується і спорядження та амуніції із якою потрібно було б працювати та вчити хлопців.  Щось доводиться позичати, щось просто показувати «на пальцях» і т.д. і т.п. Але це хоч і не дрібниці, але не найголовніше, головне щоб навчання це дало користь і в майбутньому допомогло комусь із них вийти переможцем у бою та повернутись живим додому, до своєї родини. А для цього самі інструктори військово-патріотичного центру “Третій полк” підвищують свою кваліфікацію та навики, постійно тренуються та переймають різноманітній досвід в т.ч. під керівництвом кращих спеціалістів військової справи, зокрема таких як Кебкало Андрій – очільник ПВК “Омега Консалтинг Груп”, ветеранів польського підрозділу “GROM”, бойових офіцерів ЗСУ та НГУ які мають досвід БД на сході нашої країни, бойових офіцерів-ветеранів афганської війни, а також власний досвід поїздок на Схід України та багато іншого. Адже як казали древні філософи – “Хто думає, що знає все – швидше за все нічого і не знає” (с).

 

Бормовий Руслан. Керівник військово-патріотичного центру «3-й полк».

ТАКОЖ ПЕРЕГЛЯНЬТЕ

Стальные монстры сирийской войны: Т-72

Не будет преувеличением сказать, что одним из самых распространенных советских танков послевоенной эры является Т-72, ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com