Уся Російська Федерація звикла, що у них повітряна техніка найдальше і найвище літає, найпотужніше стріляє, найкрутіша і у всіх інших повна «лажа». Це все пропагується, знімаються про це програми, пишуться статті, говорять експерти і т.д. Одним словом масово розвивається гордість за свою країну. І це правильно, але насправді все не так райдужно…
Потрібно просто реально дивитись на речі. І це довели індійські військові, які заключили контракт на постачання для своєї армії ударних гелікоптерів АН-64 D «Апач Лонгбоу» (англ.. «довгий лук») замість розрекламованих росіянами самих-самих класних Мі-28НЕ «Нічний мисливець». Це при тому, що Індія із Росією має найбільш плідну співпрацю, проте вони вибирають найкраще для себе, не зважаючи на співпрацю із росіянами. Оскільки польові випробування цих гелікоптерів майже не залишили шансів російському «надсучасному» «нічному мисливцю».
Для більшої об’єктивності інформації та порівняння використані не лише англомовні джерела, але і російські, щоб не виникло звинувачень у невірному поданні інформації, або заангажованості.
Щоб не вдаватись у всілякі технічні і складні терміни та фактори, обмежусь лише основною інформацією та тактико-технічними характеристиками, та описом й порівнянням бойових можливостей даних вертольотів.
Відомо, що радіоелектронна апаратура в сучасних умовах, стала найважливішою частиною вертолітного озброєння. Від неї значно залежить ефективність ведення розвідки і управління наявною на борту зброєю. Слід нагадати, що завершення робіт по Мі-28НЕ довелося на період російських реформ, коли відставання від Заходу по радіоелектронним, мікро- і наноелектронних, а також комп’ютерних технологій продовжувало збільшуватися. Сьогодні жоден з створюваних зразків російських озброєнь не може бути забезпечений на 100% елементами власного виробництва. Відстала елементна база обумовлює збільшення маси, габаритів апаратури і недостатню її ефективність і надійність в порівнянні із передовими серійними взірцями більшості розвинутих країн світу.
Головною перевагою бортового радіоелектронного обладнання БРЕО гелікоптреа «Апач Лонгбоу» полягає в тому, що на момент досягнення вертольотом оптимальної висоти для залпової стрільби зі свого протитанкового комплексу та ракет «Хелфаєр» БРЕО американського вертольота, володіє здатністю визначати відмінності між зенітними комплексами і колісними машинами, а також іншими об’єктами ураження, значно підвищує живучість «Апача» на полі бою.
Тобто БРЕО «Апач» і його озброєння функціонує так, що пілоту не потрібно вибирати ціль (адже є людський фактор не вірно визначених цілей) – ракета та бортове обладнання самі визначають пріоритет, гелікоптер одразу одним залпом випустив ракети і вийшов із зони ураження, а вже вони самі будуть летіти туди де більш пріоритетні цілі, минаючи другорядні.
Вертоліт Мі-28НЕ теж призначений для ураження наземних і повітряних цілей. В російській армії він позиціонується як ударний гелікоптер найновішого покоління. Головне озброєння «нічного мисливця» являє ПТУР «Атака». Для управління ракетою використовується спосіб напівавтоматичного наведення, при якому навідник мусить утримувати приціл на об’єкті який він має уразити, а система наведення автоматично веде ракету до нього. Координати ракети щодо прицільної лінії визначаються за допомогою оптичної системи (розміщеної на Мі-28НЕ) і трасера, встановленого на ракеті.
Використання ПТУР «Атака» є вкрай небезпечним для «виживання» вертольоту в сучасних умовах бою. Так як сумарний час візуального пошуку наземної цілі і управління ракетою до неї більше, ніж час реакції сучасних засобів ППО на повітряну загрозу. Під часом реакції розуміється час від виявлення вертольота до сходу зенітної ракети з пускової установки, яке для зенітного ракетно-гарматного комплексу (ЗРК) малої дальності складає в середньому від 4 до 10 секунд! На найбільшу небезпеку Мі-28НЕ схильний при стрільбі на дальності 4-6 км, що вимагає збільшення висоти польоту для забезпечення надійного візуального контакту з об’єктом ураження.
Бортове радіоелектронне обладнання «Апач Лонгбоу» забезпечує: автоматичне виявлення нерухомих і рухомих цілей на максимальній дальності стрільби; ідентифікацію та визначення ступеня важливості кожної цілі за п’ятьма класами (класифікує і виділяє пріоритетні самостійно); супровід цілей, координати яких щодо вертольота передаються на ракету, якщо вона знаходиться поза зоною захоплення головкою самонаведення мети; передачу точних координат виявлених цілей іншим вертольотам, ударним літакам або наземним пунктам! Для мене майже фантастика! А для вас? :)))
Йдемо далі. Не одними ж ракетами «багатий» ударний вертоліт. Так гармата 2А42 вертольоту Мі-28НЕ має масу, в два рази більшу ніж маса гармати М230 вертольота “Апач”, а боєзапас останнього майже в три (!!!) рази перевершує боєзапас російського вертольота, і все це при однаковому калібрі! Зауважу, що якщо гармата М-230 спеціально розроблялася для вертольота “Апач”, то російська 2А42 була просто м’яко кажучи «запозичена» у БМП-2.
У російських ЗМІ зазначається, що Мі-28НЕ має високий рівень бойової живучості, кабіна екіпажу якого повністю броньована! І це правда – броньована! Але, все, що літає, апріорі не може мати серйозного бронювання! Про яке бронювання може йти мова, коли стрілецька зброя (ті ж крупнокаліберні кулемети наприклад, або переносні зенітно-ракетні комплекси) здатна виводити з ладу гвинтокрилі машини. Так, наприклад, 12,7-мм бронебійно-запальна куля пробиває броню товщиною 20 мм на дальності у 1,5 кілометра. При цьому бронекоробка екіпажу Мі-28НЕ виконана з 10-мм листів алюмінієвого сплаву, на які наклеєні керамічні плитки…. Така конструкція може врятувати екіпаж хіба що від від куль калібру 7,62 мм.
Бронепробиваємість броні ракет «Апач» сягає 100 сантиметрів, російського «нічного мисливця» 80 сантиметрів для броні сучасних танків це не просто багато, це майже все!
МО США з 2017 року планує перейти до прийняття на озброєння єдиної універсальної проти-танкової ракетної установки (ПТРУ) JАGM четвертого (!!!) покоління для установки на різні носії сухопутних військ, військово-повітряних і військово-морських сил. Цю ж ракету планується встановити і на всі «Апачі», вона матиме дальність стрільби 16 км (російський аналог «Атака» трохи більше 6 км.), що значно підвищить ефективність ураження танків противника. В результаті завдяки великій дальності стрільби ракети JАGM, АН-64 D «Апач Лонгбоу» не входить в зону ураження ЗРК противника малої дальності дії, а у переносних ЗРК шансів збити взагалі майже не має.
Головним недоліком Мі-28НЕ є застаріле озброєння, нездатне вражати цілі без заходу в зону ураження зенітно-ракетних комплексів малої дальності супротивника. Ці вертольоти в рядах армійської авіації навряд чи дозволять внести помітний вклад в авіаційну підтримку Сухопутних військ у бойових діях. Хіба проти погано навчених і погано озброєних повстанців.
Вертоліт Мі-28НЕ призначався в основному для ураження американських танків. Але американці активно вдосконалювали свої бронемашини, в результаті чого з’явилися модифікації від першого «Абрамс» М1 до М1А1, М1А2, М1А2 SEP. До теперішнього часу модернізації піддалися тисячі американських танків та їх союзників по НАТО. Наприклад, вертольоту Мі-28НЕ абсолютно марно обстрілювати ракетою «Атака» танк М1А2 SEP, на якому встановлений високоефективний комплекс активного захисту. Про це свідчать навіть російські кадрові військові та експерти, але не генералітет та міністр оборони Росії.
Як зазначає російський військовий експерт, кандидат технічних наук О.О. Растопшин – «.. на сьогодні неприпустимо оснащувати дорогі ударні вертольоти ( це про Мі-28НЕ) ПТУРами другого покоління і БРЕО вчорашнього дня! Тільки установка ПТУР третього покоління і сучасного БРЕО дозволить підвищити ефективність вертолітного озброєння» (с). Нагадаю, на «Апачі» цього року буде ставитись вже 4-те покоління ракет, а їх БРЕО вже переважає російське в кілька разів.
Треба думати, що творці Мі-28НЕ не стежили за модернізацією іноземної бронетехніки і не здійснювали адекватні технічні заходи для поліпшення характеристик вертольоту. Про це свідчить той факт, що тактико-технічні завдання і тактико-технічні вимоги, заявлені творцям Мі-28НЕ ще у кінці 80-х років минулого століття, потребували б уточнення. Але цього не сталося і в майбутньому напевно не передбачається.
Замість постскриптуму…
Чого ж домоглися американці, перемігши в Індійському тендері, де були представлені ударні вертольоти? Вони посилили індійську армію своїми «Апач» для боротьби з китайськими танками, заробили гроші для своєї економіки, зміцнили позиції свого ВПК у регіоні. У цьому проглядається політика США щодо стримування Китаю в регіоні та більшого впливу на Пакистан. Слідом за цією подією буде організована база вертольотів «Апач», на якій американські інструктори зможуть проводити заняття з вивчення матеріальної частини вертольотів, їх пілотування. Будуть обладнані склади зберігання боєприпасів і майстерні по ремонту вертольотів, контракти на закупку ракет і т.д.
Як мені здається Росія надовго поступилася своїм місцем в Індії за ударним вертольотам, а в сучаних конфліктах це вкрай важливо, також це завдало шкоди «розкрученому» російськими ЗМІ бренду Мі-28НЕ.
Короткі ТТХ обох вертольотів:
АН 64D «Апач лонгбоу» (365 км\год.) Максимальна швидкість (300 км\год.) Мі-28НЕ
АН 64D «Апач лонгбоу» (407 км.) Бойова дальність польоту (450 км.) Мі-28НЕ
АН 64D «Апач лонгбоу» (5900 м.) Максимальна висота польоту (5600 м.)Мі-28НЕ
АН 64D «Апач лонгбоу» (4170 м.) Бойова висота польоту (3600 м.) Мі-28НЕ
Автор: Руслан Бормовий. Керівник ВПЦ «3-й полк»