Цим методом підготовки тренувались розвідники ще у часи другої світової війни. Як радянські так і американські. Прості речі, дозволяли тренувати найголовніше для розвідника – пам’ять у всіх її проявах, спостережлевість та цупкий зір і одночасно чітку та вірну відтворену інформацію.
Інструктор розкладає на столі різні предмети військового і повсякденного призначення, припустимо, пістолет, патрони від різної зброї, олівці, компас, стріляні гільзи, монети. Це робиться так, щоб ті, яких навчають не бачили, що лежить на столі. Розкладені предмети накривають плащ-накидкою для приміру або іншою матерією.
Потім курсанта кличуть до столу і на кілька секунд (спочатку більше поступово зменшуючи час) показують розкладені на ньому предмети, після чого їх знову закривають. Курсант повинен перерахувати, що знаходиться на столі. Тобто він так і каже: – «Пістолет, патрони, гільзи, компас, олівець, монети».
Тоді інструктор його запитує про конкретику побаченого: «Який номер пістолета, які патрони від якої зброї, і скільки їх, з якими кулями, які на них потертості і подряпини, які гільзи, від якої зброї і скільки їх, куди показує стрілка компаса, якого кольору і довжини олівець, заточений його грифель або обламаний, скільки монет і якого номіналу і т.д.
Як правило курсант спочатку не може відповісти на ці питання. Йому дають подивитися на інші предмети, розкладені в іншому порядку, і курсант цього разу швидше за все впорається із завданням трохи успішніше. Поступово різних предметів стає все більше, і час показу скорочується.
Безперервно мінливу композицію з різними предметами курсанту показують справа і зліва, але так, щоб він при цьому не повертав голову. При цьому дуже швидко розвивається бічний зір. Потім курсантів розбивають на пари, і вони починають тренувати один одного. Час показу весь час скорочується. Курсанти вчаться візуально «схоплювати» і запам’ятовувати на зорову пам’ять будь-яку композицію, з будь-яких предметів, що відкрилася на мить в будь-якому місці. Потім курсантам на мить показують одну і ту ж композицію, в якій щось змінено, вилучено або додано.
Після придбання твердих навичок запам’ятовування і напрацювання миттєвої зорової пам’яті курсантів тренують на відтворення криміналістичного словесного портрета. Після чого курсант в змозі швидко змоделювати будь-який фоторобот і одночасно самому запам’ятати “клієнта” і в потрібний момент взяти його.
Заняття можна, а часто і рекомендовано, перенести на природу. Курсантів можна вести по дорозі, або везти в автомобілі. Після закінчення маршруту вони зобов’язані повністю описати побачене. Ну для прикладу: скільки по дорозі зустрічалося кілометрових і телеграфних стовпів, з якого матеріалу, з якими дефектами, докладно описується ландшафт, рослинність, наявність лощин, ярів, скатів і іншого рельєфу місцевості (це тут же звіряється по карті), яка техніка, і які були на ній номера, які люди і скільки їх зустрічалося як в авто так і просто по дорозі. В американців цей шлях був довжиною в одну милю і вона мала цікаву назву – нажаль не пам’ятаю яку саме.
Після прибуття назад курсанти зобов’язані були доповісти, які зміни були ними помічені при зворотному русі, а назад мінялось багато що. Наприклад техніка переставлялась із місця на місце, додавались люди, чи забирались якісь предмети і тому подібне. Згодом, коли розвідники-курсанти набувались досвіду і хорошого результату, такі тренування вже спеціально не проводилися, але вони знали, що їх в будь-який момент офіфцери зможуть запитати: «Що ти бачив по дорозі (припустимо, на полігоні), і що там змінилося, коли ви йшли назад?
Спробуйте потренуватись так! Я впевнений ви побачите результат. Якщо не зможете впоратись із завданням за кілька спроб, рекомендую провести кілька десятків віджимань та присідань із напарником на плечах і результат не забариться 🙂
ВПЦ “3-й полк”. Бормовий Руслан.